Філобутаністика і Вишгород

Головна, Новини, Слайд

Що таке філобутаністика? Наскільки вона має велике значення для пізнання історії Вишгорода? Чи існують колекції філобутаністів у Вишгороді та його околицях?  Простими словами філобутоністика – це колекціонування та вивчення формених та простих ґудзиків, у нашому прикладі – старовинних, їхнього зовнішнього вигляду, написів, символіки зображень, матеріалу, місця та часу виготовлення. Вишгород, як місто з тисячолітньою історією, справжня знахідка і Мекка для філобутаністів.

Сам ґудзик з’явився в історії людства дуже давно, як люблять казати філобутаністи «від часів Адама і Єви», коли виник перший одяг і з’явилася необхідність його застьобувати.  Відомо, що перші ґудзики були кістяні, кам’яні або керамічні. Металеві, вишукані ґудзики могли дозволити носити собі лише представники середньовічної аристократії. Мода на вишукані ґудзики існувала завжди, а не тільки у наші часи.

Бронзові ґудзики XI-XIII ст. не раз траплялося знаходити під час археологічних розкопок на Вишгородському городищі. Їх можливо побачити у музеях, є вони і в чисельних приватних колекціях місцевих поціновувачів старовини.  Особливо багато стародавніх гудзиків з кістки, міді, бронзи та інших металевих сплавів зустрічається біля давніх річкових переправ. Знаходили їх і під час намивання піску у Десні та Дніпрі.

Великої повної колекції вишгородських гудзиків, на жаль, сьогодні не існує. Але відомо, що вишгородські майстри їх охоче робили і прикрашали навіть власною символікою. Ґудзики зібрані нами відносяться переважно до середини XIX – першої половини XX ст. Трапляються іноземні, переважно польські ґудзики, із нанесенням власного національного герба країни. Не виключено, що вони з’явилися на вишгородській землі внаслідок відступу великої польської армії через Царський міст у 1920 році, який, нажаль, до нашого часу не зберігся.

Викликають інтерес ґудзики часів Російської імперії із нанесенням «гренади» та номеру військової частини. Мабуть усім доводилося чули слова «гренадери» або «гренадерські полки» з чисельних історичних фільмів. Гренадери – це рід піхоти, який оснащувався так званими гренадами (гранатами). У Росії гренадерські роти з’явилися наприкінці XVII – початку XVIIІ століть. Потім з’явилися гренадерські полки. У ХІХ столітті гренадери отримують знак на мундирні ґудзики та пряжки – зображення запаленої гренади (металева куля з вибуховою сумішшю). У 1829 році гренадерським полкам було наказано мати зображення опуклої запаленої гренади з цифрою на ґудзиках та пряжках. Цифра на гренаді означала належність до певного полку.

Також у 1829 році аналогічне зображення отримали карабінерні та кірасирські полки. Пізніше зображення гренади на ґудзиках, але без цифр отримують жандармські полки, військові медики, Фінський стрілецький батальйон. У 1862 року у ході військової реформи цифри з гренади було прибрано, а зображення гренади залишилося лише у гренадерських частинах. Один із таких ґудзиків знайдених у Вишгороді якраз і відноситься до пізнього типу.

Найбільша частина ґудзиків, які трапляються, відноситься до типу «гербових», зазвичай це герб Російської імперії або Польщі. Загальна статистика залишається незмінною – на 100 гудзиків із державним гербом припадає два-чотири гренадерські ґудзики без номера і один ґудзик з номером. Більш рідкісними є ґудзик гренада на гарматах, мисливський ґудзик, ліврейний, який є більш вишуканим.

Зображення на ґудзику «якоря і сокири» говорить про причетність його власника до нижчих чинів залізниці, що міг мешкати у місті. Відомо, що біля Вишгорода проходила одна із гілок вузькоколійки. Таємниці вузькоколійки на Вишгородщині присвячено декілька матеріалів. Журналіст, дослідник старовини Володимир Ткач провів власне розслідування і зазначає: «Чи залишилися сьогодні сліди від таємничої вузькоколійки? Практично — ні. Хіба що залишки містка з рейками і шпалами під автомобільним мостом через рівчак у Лютежі. На одній із бетонних балок видніється тиснута емблема залізничних військ — перехрещена сокира і якір, а також дата — «1929 рік».

А більш давня історія цього символу така: у 1809 році було утворено головне управління водними та сухопутними шляхами сполучення, а також корпус та інститут корпусу інженерів шляхів сполучення. У 1817 році на мундирах воєнізованого корпусу з’явилися ґудзики із зображенням перехрещених якоря та сокири. У 1871 році залізничникам нижчих чинів було дозволено носити ґудзики з емблемою «Якір і сокира». Ґудзики з якорем, що також зустрічаються у Вишгороді, є найпоширенішими. Вони були на мундирах до 1904 року. На честь народження царевича Олексія у 1904 році флоту було надано право носити мундирні ґудзики з державним гербом двоголовим орлом, розміщеним на двох якорях, що перехрещуються.

Найбільш цікавим виявився біметалевий ґудзик без символів, який міг належати представнику греко-католицької громади XIX ст. Цікаво, що в районі Вовчих гір біля Вишгорода доводилося знаходити  католицькі хрестики та медальйони.

Маємо впевненість, що цікавий напрям пізнання живої історії – філобутаністики буде успішно розвиватися у Вишгороді. У майбутньому, можливо, це знайде своє відображення у виставці, присвяченій стародавньому ґудзику з княжого міста на базі Вишгородського історико-культурного заповідника.

Вадим ПЕРЕГУДА, краєзнавець