Іван Піддубний: непереможний чемпіон чемпіонів

Головна, Новини, Слайд

Іван Максимович Піддубний народився 8 жовтня (26 вересня) 1871 року в родині потомственого козака Максима Піддубного на Полтавщині в селі Красенівці поблизу Золотоноші (сучасна Черкаська область). Чи не єдиним багатством, що дісталось у спадок Іванові, було богатирське здоров’я і прищеплені з дитинства чесноти — працелюбство, любов до рідного краю і висока моральність.

Батько Піддубного, Максим Іванович, мав невелике господарство. У нього було троє синів і три дочки. Через багато років Іван Піддубний скаже, що людиною, сильнішою за нього, був лише батько.

Мати, Ганна Данилівна, походила зі старовинної козацької родини Науменків, рід яких славився довголіттям. Подейкують, що дід Івана по лінії матері, колишній солдат, відслуживши в армії чверть століття, дожив до 120 років.

Із дитинства Іван був привчений до важкої селянської роботи. Від батька успадкував високий зріст, неабияку силу і витривалість, від матері, яка гарно співала, тонкий музичний слух, співав у церковному хорі. Потім поїхав на заробітки задля одруження з дочкою заможного селянина, Оленою Вітяк. Працював вантажником у Севастополі, у 1895 році переїхав до Феодосії, де дізнався від земляків, що Оленку видали заміж за багатія.

ЗНАЙОМСТВО ЗІ СПОРТОМ.

Незабаром доля звела Івана з двома учнями морехідних класів Антоном Преображенським і Василем Васильєвим — шанувальниками важкої атлетики. Преображенський подарував Іванові автобіографічну книгу знаменитого атлета Карла Абса. Піддубного зацікавило твердження автора, що постійними тренуваннями йому вдалося збільшити свою природну силу втричі.

Іван вирішив серйозно тренуватися. Щодня вправлявся з гирями, займався гімнастикою. А в 1897 році на гастролі до Феодосії приїхав бродячий цирк Безкоровайного, до трупи якого входили атлети і борці. Дирекція цирку влаштувала чемпіонат боротьби «на поясах». За два тижні виступів на арені Піддубний не програв жодного двобою. Його залізна стійкість, вага і чіпкість рук дозволяли йому здобувати перемогу за перемогою.

Сезон у цирку закінчився. Борці роз’їхалися, а Іван залишився, як і раніше, робітником у порту. Та радість успіху встигла порушити його душевний спокій.

ПОЧАТОК СПОРТИВНОЇ КАР’ЄРИ.

На початку 1898 року Піддубний знову переїхав до Севастополя, де вступив до місцевого цирку, що належав одному з членів старовинної італійської циркової родини Жіжетто Труцці. Швидко опанував тонкощі боротьби «на поясах», почав перемагати суперників не лише грубою силою, але й красивими і спритними прийомами, викликаючи схвалення глядачів.

Із Севастополя Піддубний переїхав до Одеси. Під час виступу в Новоросійську стався цікавий випадок. Проти Івана випустили відомого шведського борця Андерсона. Через хвилину швед був піднятий у повітря і покладений на лопатки. Це сталося так швидко, що публіка вирішила — швед піддався українському борцю. Піддубний запропонував повторити сутичку. Однак, швед відмовився, сказавши, що боротиметься тоді, коли Піддубний погодиться на поразку. Іван був просто обурений. Але дружина директора цирку слізно благала Піддубного погодитися. В іншому випадку довелося б повернути людям гроші за квитки, а це б призвело до розорення цирку. Передчуваючи перемогу, швед вийшов на арену. Але тут сталося неймовірне — Піддубний узяв його за пояс, підняв над собою, як кошеня, і, тримаючи на витягнутих руках, ліг на лопатки, а противника поклав собі на груди. Публіка божеволіла від захвату, осоромлений швед утік з арени.

У 1900 році Іван переїздить до Києва й починає виступати в цирку братів Нікітіних. Медична комісія, оглянувши борця, зафіксувала такі антропометричні дані: зріст 184 см, вага 118 кг, груди 137 см, біцепс 44 см, передпліччя 36 см, зап’ястя 21 см, шия 60 см, стегно 68 см, гомілка 47 см. Тут він уперше знайомиться з прийомами французької боротьби у Київському атлетичному гуртку лікаря Є. Гарнич-Гарницького. Ці прийоми одразу захопили його. Впродовж п’яти років він гастролював країною, а у 1903 році вступив до Санкт-Петербурзького атлетичного товариства, від якого виступив на чемпіонаті світу в Парижі.

ТРЕНУВАННЯ ТІЛА І ДУХУ.

Іван Піддубний, як всесвітньо відомий борець, відрізнявся від інших майстрів боротьби не лише винятковою силою, але й витривалістю. Секрет непереможності видатного богатиря полягав у чудовому поєднанні виняткових фізичних даних із високим спортивним стилем, який він сам виробив шляхом наполегливої й тривалої праці. Іван Максимович упродовж усього життя, до сімдесятирічного віку, коли він залишив заняття спортом, не припиняв щоденного тренування і дотримувався режиму. Він не палив і не вживав спиртного.

Під час підготовки до першого чемпіонату світу 1905 року в Парижі, тренувальний день починав завжди з ранкової зарядки, потім приймав холодний душ, після чого був масаж, сніданок і година теоретичного вивчення правил боротьби та прийомів. Після короткого відпочинку Іван Піддубний тренувався. Проти нього виходили один за одним три борці-любителі. З першим він боровся двадцять хвилин, з другим — тридцять, з третім — сорок. Потім десять-п’ятнадцять хвилин бігав з двадцятикілограмовими гантелями в руках. У вільні від тренувань дні, його, за тогочасним методом фізичного загартування, садили на двадцять п’ять хвилин у так званий «докторський ящик» — парову ванну з температурою до п’ятдесяти градусів. За ванною був крижаний душ, після якого Піддубний відпочивав, закутавшись у теплі ковдри. Вечорами він, тримаючи в руках двопудову металеву палицю, прогулювався. Завдяки таким систематичним тренуванням, поміркованому способові життя й раціональному харчуванню, він легко перемагав своїх найтитулованіших супротивників і до кінця зберігав свіжість і силу.

НЕПЕРЕВЕРШЕНИЙ БОГАТИР.

Піддубний виступав у важкій вазі, маючи 118 кілограмів. Поєдинки із найкращими борцями світу іноді тривали по кілька годин, а чемпіонати могли тривати по сорок днів і більше. На першому чемпіонаті світу в Парижі 1905 року йому довелося боротися з найсильнішим важковаговиком Європи, данцем Єнсом Педерсоном, який мав колосальну силу, легко ламав підкови, сплітав із залізних прутів вісімки, підіймав величезні вантажі, до того ж бездоганно володів технікою боротьби й надзвичайною витривалістю. Проте Піддубний переміг його тактично. У середині поєдинку він раптом ослабив наступ, почав діяти повільно, немов утомлений, дихати часто й важко, рухатися невпевнено й мляво. Єнс Педерсон, який до того дотримувався оборонної тактики, відчувши, що настав час діяти рішуче, кинувся в шалену атаку, але раптом втратив пильність і за мить уже лежав на лопатках, кинутий на килим блискавичним і майстерним кидком Піддубного. Тож під словами «у боротьбі важлива голова» Піддубний мав на увазі насамперед не силу, а техніку й досконалу тактику боротьби.

Ім’я Івана Піддубного було в міжнародному спорті одним із найбільш відомих і шанованих. Впродовж двадцяти п’яти років він був у світі символом непереможної сили, блискучої майстерності і техніки.

Уся спортивна преса у численних статтях, нарисах та фейлетонах одностайно славила богатиря з Полтавщини, який за чотири роки, з 1905 по 1909-й, переміг «туше» найкращих у світі борців, у тому числі трьох чемпіонів світу, кількох чемпіонів Європи і десятки чемпіонів окремих країн світу. Його називали «чемпіоном чемпіонів» — титулом, яким до нього ніхто не володів.

Іван Піддубний був тривалий час не лише найкращим борцем світу, а й пристрасним пропагандистом чесності у спорті. Велика популярність чемпіонатів із боротьби та величезні прибутки антрепренерів приваблювали до спорту темних ділків та аферистів. Змагання в Європі нерідко влаштовувались на попередній домовленості між антрепренерами й борцями. Зі спортивного видовища змагання перетворювалося на театральну виставу із заздалегідь розподіленими ролями. Іван Піддубний завжди рішуче відхиляв вигідні пропозиції махінаторів від спорту, до кінця життя пам’ятаючи напутні слова батька, який, випроводжаючи його із села на заробітки, сказав: «Пам’ятай, Іване, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького, і що козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного. Запам’ятай, Іване, продаси честь — не син ти мені і я не батько тобі».

Піддубний прославився як великий майстер французької боротьби (у наш час її називають класичною), але коли в Америці, де не визнавали французької боротьби, йому довелося опанувати й боротьбу вільного стилю, він і в цьому виді був непереможний, у п’ятдесятирічному віці поклавши на лопатки молодого американського богатиря Колофа у двох поєдинках поспіль. Згодом були блискучі перемоги над іншими визначними атлетами світу. Могутній, досвідчений, обережний Піддубний мав таку перевагу в силі й тактиці ведення боротьби, що спокійно й упевнено перемагав своїх набагато молодших, але самовпевнених і гарячкуватих супротивників. Нью-Йорк, Чикаго, Філадельфія, Лос-Анджелес, Сан-Франциско, ряд інших великих міст Америки аплодували перемогам Піддубного.

ЖИТТЯ І СМЕРТЬ.

Не оминув Івана Піддубного і жорсткий терор більшовицької влади. У 1937 році його запроторили до в’язниці Ростовського НКВС. Там чемпіона катували розжареними сталевими прутами, вимагаючи назвати номери рахунків і адреси закордонних банків, де він міг тримати свої заощадження, нібито отримані під час гастролей. Таких грошей у нього насправді не було. Лише через рік з катівні його вивела гучна спортивна слава непереможного борця та пильна зацікавленість його долею зарубіжної преси та спортивної громадськості.

Після війни Піддубного знову заарештували — нібито за співпрацю з німцями, проте невдовзі відпустили через відсутність доказів.

У різних джерелах зустрічається історія, що коли Піддубному видали паспорт, прізвище було записане «Поддубний» — на російський лад, а не через «і», національність вказана «русский». Недовго думаючи, він власноруч написав «і» замість «о», та замість «русский», вписав «українець». У роки війни відмовився поїхати в Німеччину і готувати німецьких спортсменів.

Був двічі одруженим: перша дружина — Антоніна Квітко–Хоменко, пішла до іншого й прихопила із собою більшу частину золотих медалей Івана Максимовича. Доля обійшлася з нею жорстоко – новий зв’язок виявився нетривалим і далі вона бідувала на самоті. Пізніше, 1922 року, Іван Максимович знайшов своє щастя, покохавши Марію Семенівну Машошину, матір молодого борця Івана Мошошина. Нарешті у нього була справжня родина, власний будинок у Єйську. На чільному місці висів портрет Шевченка, обрамлений лавровим вінком, на полиці стояли різні видання «Кобзаря». На запитання, навіщо йому стільки, він відповідав: «Я вірю в Бога, а святих не знаю, тож замість них «Кобзаря» тримаю».

 1949 pоку, на 77-му році життя, з Піддубним сталося нещастя: він невдало впав і зламав стегно. Рухатися не міг, а постільний режим для нього був згубним. Ще ввечері 7 серпня Іван Максимович розповідав байки, а наступного дня йому стало зле і о шостій ранку 8 серпня 1949 року Івана Піддубного не стало. Його поховано в Єйському міському парку, де на чорнокам’яному надгробку викарбувано: «Здесь русский богатырь лежит», хоча він ніколи не був «русскім». До речі, пам’ятник споруджений за наполегливості посольства США.

Тисячі людей у Єйську проводжали його в останню путь. Він залишив по собі легендарну славу атлета, ім’я якого стало символом незламної сили народу. І зараз в Україні, коли говорять про людей великої сили, кажуть: «Він — як Піддубний».

Підготував Олексій ВЕРНИДУБ

Цікаве про видатного борця

За спортивну кар’єру Іван Піддубний відвідав 50 міст в 14 країнах на чотирьох континентах.

Батько Івана спокійно кидав на віз п’ятипудові мішки і легко гнув підкови.

У 17 років Піддубний з легкістю пригинав бика до землі, взявши його за роги.

Піддубному пропонували астрономічні суми за поразку, однак на всі пропозиції він відповідав категоричною відмовою: «Козак не баба, ні під кого не ляжу».

У 1927 році Іван Піддубний отримав титул найкрасивішої людини у США. За це йому мав належати приз у розмірі 500000 доларів США. Однак отримати його він міг лише за однієї умови – йому слід було прийняти американське громадянство. Проте Іван махнув рукою і з порожніми кишенями повернувся на батьківщину.

Коли Івана Піддубного запитували, чи є хтось у світі сильніший за нього, він відповідав, що на килимі немає, але в житті його батько був сильніший. А ще сильнішими за нього були жінки, як зізнавався сам Іван Максимович.

Іван Піддубний збирався одружитися на дівчині-гімнастці із цирку. Проте незадовго до весілля мініатюрна Марія зірвалася з-під куполу цирку і розбилася насмерть. Іван важко переживав трагедію, кілька місяців не виходив з дому і навіть хотів кинути роботу в цирку.

Значною силою володіла Євдокія – сестра Івана. Могла, граючись, зняти шапку з хлопця, підбігти до складеного з колод сараю, не напружуючись, підважити будівлю та сховати у ній шапку. Потім, посміхаючись, дивилася, як декілька хлопців, крекчучи, намагаються дістати шапку.

Із 5 жовтня 2021 року Нацбанк запустив в обіг пам’ятну монету «Іван Піддубний» на честь всесвітньо відомого українського борця. Монету випущено тиражем 35 тис. екземплярів, діаметром 31 мм, з нейзильберу (сплаву міді, нікелю та цинку).

У 1955 році в Москві вийшла книга під назвою «Російський богатир Іван Піддубний». У всіх книгах про цирк, газетах і журнальних статтях він іменується, як російський борець. Росія звикла вважати його своїм, як і багатьох українських представників мистецтва, науки, літератури, спорту… Проте, в Українській радянській енциклопедії (том 8, 1982 р.) Іван Піддубний названий українським спортсменом. Утім, ми і так знаємо, що він наш – великий і неперевершений українець Іван Піддубний.