Перша жінка-державниця Київської Русі

Головна, Новини, Слайд

24 липня (за новим стилем) православні християни відзначають день пам’яті святої рівноапостольної великої княгині Ольги, яка у хрещенні була названа Оленою. Ім’я княгині Ольги тісно пов’язане з Вишгородом. Найбільш ранньою писемною згадкою про наше місто, що датується 946 роком, є літописне зведення «Повість минулих літ», складене ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, де Вишгород називається «град Вользин», тобто місто княгині Ольги. Велика княгиня стала на чолі давньоруської держави після  загибелі її чоловіка – великого князя Київського Ігоря Рюриковича. Правила вона 17 років — з 945 по 962 роки.

Досі під серпанком невідомості й таємничості – дата народження і саме походження княгині Ольги. Хто вона – князівна чи простолюдинка, дівчина, що отримала серйозну освіту, яка допомагала їй правити, поки син Святослав не увійшов у літа, чи жінка, яка вправно керувала Руссю завдяки своїй інтуїції, мудрості й вольовому характеру?

Невідомість породжує низку легенд і дискусій.

За однією з легенд, майбутня княгиня народилась тут-таки, на Вишгородській землі, у селі, яке носило назву Старосілля, а раніше – Ольжичі. Можливо, під час розкопок і досліджень були б знайдені докази на підтвердження або спростування цієї версії, але під час будівництва Київської ГЕС село опинилося під водою.

Інша легенда, яку церковні джерела подають як офіційну версію, відносить нас до псковської землі (тоді Псков входив до складу Київської Русі). Йдеться про те, що десятирічну простолюдинку Ольгу, яка була перевізницею на річковій переправі, помітив молодий княжич Ігор, і зробив їй пропозицію стати його наложницею. Та Ольга відповіла відмовою – «краще втоплюся, але честі не віддам»… Через певний час Ігор запропонував Ользі стати його дружиною.

Запис у «Повісті минулих літ», датований 903 роком, гласить: «Ігореви възрастъшю. и хожаше по Ол[е]зѣ и слу[а]ше єго. и приведоша єму жену от Плескова. именемь Ольгу». Можливо, саме цей запис дав підстави віднести походження княгині Ольги до Пскова, однак із цим твердженням не згодні деякі дослідники.

Існує низка посередніх даних, що дозволяють вбачати батьківщину Ольги-Олени в Пліснеську (Плѣсньск), величному гόроді на межі Волині та Галичини, зауважує, зокрема, історик Ігор Мицько. Версію про галицьке походження княгині Ольги підтримував і директор Львівської картинної галереї Борис Возницький: «Ольга, донька великоморальського князя, яку видали заміж у 14 років у Київ. Згідно із записами про народження княгині, вона народилася в Плєськові. Росіяни кажуть, що це Псков, болгари – що Ольга народилася в їхніх Плисках. Найімовірніше, що Плєськов – це і є наше Пліснесько». 

Багато науковців сходяться на думці, що на момент одруження Ользі було не більше 14 років, а це дозволяє припусти, що княгиня Ольга народилась у 889-891 роках.  У шлюбі з київським князем Ігорем Ольга прожила 33 роки, а коли народився син Святослав, їй було 36 років.

Ще одна версія, яка викликає дискусії – про болгарське походження княгині Ольги. Тут теж розглядається кілька варіантів.  Одні дослідники вважають Ольгу дочкою болгарського кагана Симеона, яка народилась приблизно у 896 р. у Плісці.  Інша версія — про те, що Ольга, яку князь Олег привіз з Болгарії, була онукою болгарського князя Бориса, дочкою його сина Володимира, попередника на болгарському престолі і брата Симеона. І це далеко не всі версії походження княгині Ольги.

Дискутується ще одне – чи була Ольга письменною? Деякі джерела зауважують, що у тодішні часи у Київській Русі взагалі мало хто знав грамоту.  З іншого боку – чи  могла жінка без освіти вести продуману державну політику?

До речі, про гендерне питання. У Київській Русі жінки отримали можливість володіти майном приблизно у ХІІ ст. А Ольга ще у Х столітті володіла Вишгородом – «градом Ольжиним». Деякі джерела зауважують, що Вишгород належав Ользі за правом народження, однак ця версія свідчила б про те, що Ольга за походженням належала до родини великого київського князя (хоча й таку версію дехто підтримує). Однак поширеніша версія – та, що Вишгород належав Ользі, виходячи з її місця у княжій родині.  Достеменно відомо лише, що третина податків, які справлялися з древлянської землі, йшли на Вишгород, що підкреслює статус цього давньоруського міста.

Ольга відома як мудра, велична, і навіть дещо жорстока правителька. Багато її справ увійшли у літописи.

Вона нещадно покарала древлян-іскоростенців за убивство свого чоловіка, князя Ігоря.

Вона стала першою жінкою-правителькою Київської Русі, хоч і формально у статусі регента при малолітньому князеві Святославові.

Вона увійшла в історію як одна з творців руської державності: провела провела потужну адміністративну реформу – централізувала державне управління за допомогою системи своєрідних фінансово-адміністративних та судових центрів, киї називались  «погостами». Погости стали міцною опорою князівської влади в віддалених від Києва землях. Ольга виробила схему оподаткування, подавляла бунти дрібних помісних князів, активізувала кам’яне будівництво.

Вона виховала майбутнього великого Київського князя Святослава, хоч і не змогла схилити його до християнства – він залишився вірним язичництву.

Вона вела продуману міжнародну політику, не цураючись інтриг і маніпуляцій, і отримала прихильність константинопольського імператора, який навіть хотів з нею одружитися. У 955 році в Константинополі, в соборі святої Софії, патріарх Феофіліктій і Костянтин VII Багрянородний особисто хрестили княгиню. Після таїнства Ольга оголосила, що вийти заміж за хрещеного батька – великий гріх. 

Історик Олександр Алферов з цього приводу зауважив: «Це був той крок, який ми називаємо епохальним кроком у розвитку кожної країни. Не було б Ольги, не було б розквіту нашої держави»

Вона стала предтечею хрещення Київської Русі. Щоправда, її спроба об’єднати Русь християнською вірою у подальшому не знайшла підтримки у князя Святослава, який, досягши повноліття, посів великокняжий престол. Справу хрещення завершив її онук князь Володимир у 988 році.

Померла велика Київська княгиня Ольга 11 (25) липня 969 року. За однією з версій, спочатку вона була похована у Вишгороді, на Ольжиній горі. За іншою – на Аскольдовій могилі, у київському храмі святого Миколая. Далі, як зазначають джерела, тіло княгині залишалося нетлінним, і її онук Володимир переніс її мощі в Десятинний храм Успіння Богородиці. Під час нападу монголів мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року невелику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі княгині Ольги, де вони зберігалися до XVIII ст. За наказом московського синоду їх перепоховали, але місце нікому не відоме.

Свята Рівноапостольна княгиня Ольга була канонізована у 1547 році і увійшла в історію як мудра, сильна, харизматична жінка й правителька. І водночас Ольга – одна з найзагадковіших постатей, таємниці якої досі ще не розкриті.

Інна КОСЯНЧУК