Поема про море? Ні – про горе

Слайд

     Найголовніший етап – будівництво міста Нова Каховка розпочався зі спорудження Каховського гідровузла у 1951 році. За короткий термін виросло селище енергетиків, яке згодом перетворилося на місто. Виникнення Нової Каховки обумовлено необхідністю зведення містечка гідробудівельників, що працювали на спорудженні Каховської ГЕС, яке було доручено колективу спеціального будівельно-монтажного управління «Дніпробуд» під керівництвом С. Андріанова. 28 лютого 1952 року робітничому селищу будівельників Каховського гідровузла Указом Президії Верховної Ради Української РСР було присвоєно назву «Нова Каховка». Спочатку передбачалося, що це буде невелике місто енергетиків з населенням до 20 тисяч. Але, зважаючи на вдале географічне розташування, наявність дешевої електроенергії, залізничної та автомобільної магістралей і водної артерії, яка відкрила шлях великотоннажним кораблям від гирла Дніпра до Прип’яті, а також висококваліфікованого та досвідченого кадрового потенціалу, перед містом відкривалися широкі перспективи розвитку. Таким чином, днем створення міста вважається 28 лютого 1952 року.
Будівництво Каховського гідровузла розпочалося у вересні 1950 року згідно з постановою Ради Міністрів СРСР від 20 вересня 1950 року «Про будівництво Каховської гідроелектро­станції на Дніпрі, Південно-Українського каналу, Північно-Кримського каналу і про зрошення земель південних районів України і північних районів Криму». За 4 місяці дві експедиції ленінградського та харківського відділів «Гідроенергопроекту» підготували потрібний матеріал. Були здійснені проектні розробки, на основі яких в лютому 1951 року урядова комісія затвердила створ Каховського гідровузла в районі села Ключове.
Об’єкт було віднесено до великих будов комунізму, до яких також відносяться Куйбишевська, Сталінградська та Цимлянська ГЕС, а також Головний Туркменський та Волго-Донський судноплавні канали. Для будівництва та обслуговування електростанції на місці села Ключове було створене місто Нова Каховка. На будівництві Каховського гідровузла працювали: 12 тисяч чоловік, 1100 автомашин, 30 екскаваторів, 75 гусеничних та портальних кранів, 100 бульдозерів, 14 паровозів та 7 земснарядів.
Будівництвом Каховського гідровузла, який мав бути останньою сходинкою каскаду на Дніпрі, комплексно вирішувалися три завдання: постачання промисловості та сільського господарства Придніпров’я та Донбасу електроенергією; покращення судноплавства на Нижньому Дніпрі та зрошення посушливих земель півдня України.
Потужність Каховської ГЕС 351 МВт, середньорічне виробництво енергії складає 1420 млн кВт/год. До складу гідровузла входять: земляна руслова гребля, бетонна водозливна гребля, будівля гідростанції, шлюз та земельна гребля лівого берега. Довжина напірного фронту гідровузла 3650 метрів. Об’єм утвореного водосховища складає 18,2 куб. км, довжина – 230 км, ширина – 25 км, загальна площа водосховища – 2155 кв. км. Окрім цього, було збудовано залізничну лінію Федорівка – Нова Каховка.
Будинок Каховської ГЕС – сумісного типу з донними водоскидами. Це дозволило зменшити довжину водозливної греблі на 14 відсотків. Авторський колектив проектувальників гідротехнічних споруд (головний архітектор «Гідроенергопроект» Г.М. Орлов, архітектори Ю.М. Гумбург, М.Н. Роміна, В.А. Осін) об’єднав основні споруди таким чином, що їх висота збільшувалася, а протяжність скорочувалася з правого берега на лівий – низька земляна гребля змінюється водозливною залізобетонною, до останньої ж примикає короткий масивний об’єм ГЕС та судноплавний шлюз. Спочатку передбачалося розмістити будівлю ГЕС на місці існуючої водозливної греблі, але при цьому порушувався принцип композиційної компактності. Від такого варіанта відмовилися і за наполяганням архітекторів будівлю перенесли до шлюзу, що значно поліпшило умови експлуатації.
Із червня 1952 по травень  1953 року тривали роботи із підготовки котлована під шлюз та будинок ГЕС. Для визначення місця будівництва були проведені комплексні проектно-пошукові роботи в пониззі Дніпра. За цей час було пробито 30 тисяч свердловин, 120 штолень, 20 глибинних шахт, виконано значну роботу по визначенню можливості фільтрації водосховища в обхід споруд гідровузла. Також в цей час зводилися причали, склади, бази та інші необхідні споруди для будівництва. Почала будуватися під’їзна залізниця довжиною 154 км від станції Федорівка. За цей період було виконано понад 2 млн. куб. м земляних робіт, укладено 188 км рейок і 385 тис. куб. м баласту, збудовано 44 мости, 53 будівлі різного призначення. Важливою артерією була і лінія електропередач з Кривого Рогу довжиною 140 км, що дозволило здійснювати надійне електропостачання будівництва.
Колись Дніпро – одна з найбільших рік Європи – був чистоводним, зі стабільною екосистемою, що нормально функціонувала тисячоліттями, мала велику біологічну продуктивність, годувала і поїла мільйони людей, що жили в його басейні. При спорудженні Каховського водосховища було затоплено 90 сіл і область історичного Великого Лугу, символу козацької незалежності і волі. Серед цих сіл  були Грушівка і Кут. Збудоване у 1953 році нове село назвали Ленінським. Переселенню підлягало 678 дворів і все громадське господарство. Свідком трагедії штучного моря став наш земляк із зачарованої Десни кінорежисер Олександр Довженко, який опинився у самому вирі будівництва Каховського гідровузла. Довженко розуміє, що створення штучного моря ставить перед людьми ряд серйозних проблем. Так, воно принесе цілющу вологу, дасть світло, але його води затоплять тисячі гектарів родючого чорнозему, знищить плавні – дніпровські ліси, пристановище птахів і звірів, сотні сіл змушені будуть переселитись на нові місця. І не так просто – зруйнувати стару грушу, на якій висіла колись твоя колиска, і зруйнувати хату, що гріла теплом ще твоїх предків. А колись мальовничі, зелені, привітні села чомусь перетворилися на нових місцях у довжелезні вулиці, обабіч яких витягнулись під ранжир однакові будинки. Не лежить серце до такого села. «Тисячі питань вихором охоплюють мене, тисячі питань кружляють над їхніми головами у завихреннях куряви», – читаємо в авторському сценарії.
Але хіба міг Довженко один перемогти велетенську руйнівну машину? Олександр Довженко безмежно любив свій народ, вихідцем із якого був сам. На долю його батьків, як і всього українського народу, випало багато плачу, темряви, горя. Не минула трагедія український народ і в новітні часи. Вона – у бездумних перетвореннях природи, від яких страждала не тільки екологія, а й духовність. Яскравим прикладом є слова письменника, сказані про Каховське море: «Нове наше море – нове наше горе». 
В нетрях Інтернету вільно можна знайти фільм «Поема про море», де побачити як хід самого будівництва, так і панораму старого Дніпра,  побут українського села. Звісно, фільм треба сприймати через призму того непростого часу, коли творцеві не все можна було сказати. 
Тридцятого  березня 1953 року в споруду гідровузла було укладено перший кубометр бетону.
23 травня 1955 року почалося затоплення великого котловану на спорудженні ГЕС, а через тиждень – котловану основних бетонних споруд.
9 червня 1955 р. став до ладу Каховський шлюз, а наступного дня – 10 червня – через шлюз пройшов перший караван барж, 30 червня 1955 р. через шлюз відкрито рух пасажирських пароплавів.
У липні 1955 р. розпочався четвертий, завершальний етап будівництва Каховського гідровузла, який тривав до травня 1956 року. Основним завданням цього періоду була підготовка споруд і водосховища до створення тиску, достатнього для пуску перших агрегатів ГЕС і затримки весняної повені 1956 року. Здійснювався також монтаж основного гідромеханічного устаткування ГЕС.
5 липня 1955 року розпочалося перекриття річища Дніпра. За дві доби, замість запланованих 10, річка була перекрита. Таким чином, у липні 1955 року гідробудівники спрямували течію річки в нове русло, перекривши старе. Після цього знадобилося ще 3,5 місяця для нарощування руслової греблі, наповнен­ня водосховища до підпорної відмітки першої черги та підготовки пуску перших гідро­агрегатів. 18 жовтня 1955 року через 5 місяців після початку роботи на основних спорудах при виконанні будівельно-монтажних робіт на 75% відбувся пуск першого гідроагрегату, в листопаді – другого та в грудні – третього гідроагрегатів ГЕС. У травні 1956 року – четвертий, останній, етап будівництва гідровузла.
Щоб здійснити спорудження греблі і станції, довелось перемістити 50 мільйонів кубометрів грунту. На їх спорудженні працював висококваліфікований 15-тисячний загін будівельників, який у свій час будував та відроджував з руїн ДніпроГЕС. На будівництві гідровузла було виконано обсяг робіт майже наполовину більший, ніж при спорудженні ДніпроГЕСу, а якщо порівнювати забудову Каховської ГЕС з будівництвом світових пам’яток, то всього лише за 5 років «було побудовано» понад 10 єгипетських пірамід Хеопса. За кресленнями та розрахунками висококваліфікованих спеціалістів на могутній товщі річкового пливуна вперше в світовій гідробудівничій практиці було побудовано унікальну гідроспоруду: земляну греблю зроблено із дуже пологими відкосами, мовби розпластано її на великій площі пливуна. Усе це було застосовано вперше.
На повну потужність ГЕС запрацювала в жовтні 1956 року, коли було введено в експлуатацію останній, шостий гідроагрегат Каховської ГЕС. До цього часу повністю сформувалося Каховське водосховище, яке підтримує станцію. У зв’язку з підйомом води була затоплена більша частина дніпровських плавнів, частина з яких збереглася нижче греблі ГЕС.
У жовтні 1950 року в місті Каховка було створено управління житлового будівництва, яке одразу ж перейшло до відновлення зруйнованих в період німецької окупації житлових будинків у Каховці та Бериславі, аби розмістити в них будівельників нового міста, а також почали готувати площі для зведення нових будинків на місті села Ключове. При цьому враховувалися перспективи промислового та культурного розвитку міста після завершення будівництва ГЕС. Було прийнято варіант, який передбачав спорудження міста на лівому березі Дніпра за кілометр від створу майбутнього гідровузла.
На початку ХХ століття фахівцями царя Миколи ІІ було виконано обстеження Дніпра і визначено, що з метою створення водного судохідного шляху «від моря до моря» на Дніпрі можна і треба побудувати лише єдину греблю із шлюзами – біля Запоріжжя…
Саме ці застереження, без будь-яких екологічних прогнозів та економічних обгрунтувань, були проігноровані радянською владою у післявоєнні роки і побудова Каховської ГЕС з найбільшим на Дніпрі водосховищем, а потім і з системою зрошувальних каналів, призвели на сьогодні до ситуації, що характеризується, як «постійно-прогресуюча повзуча еколого-ресурсна катастрофа»-.
Чому це так – добре демонструє дещо спрощена схема Дніпровського каскаду… Лише приблизно від Кременчука і до Нікополя Дніпро знаходиться у «кам’яному ложі» гранітно-базальтового тіла Криворізького рудного басейну. Внаслідок спорудження Каховського водосховища долина  Дніпра із зони розвантаження підземних вод перетворилась в зону їх підпору та зворотного живлення. Відбулося обводнення верхньої частини неогенових вапняків (раніше безводних) по всьому периметру водосховища. Вплив водосховища, з різною інтенсивністю, простежується на відстані 30-150 км (вглиб плато).
Регіональний розвиток підпору Каховського водосховища та іригаційних каналів, формування куполів підземних вод на зрошувальних масивах на півдні області перетворили долину Дніпра, північну прибережну частину озера Сиваш та заток Чорного моря із зон розвантаження підземних вод в зону їх інтенсивного живлення – тож область майже цілком втратила регіональне природне дренування і внаслідок цього розвантаження підземних вод має переважно висхідний характер.
До цього на сьогодні добавились і глобальні зміни клімату в останні десятиліття, що досить суттєво позначилось на кількості опадів в південному регіоні – в останнє десятиліття їх середньорічна кількість вже становить 420 – 480 мм, а в 2009 році склала 560 мм.
За наявної геології та рукотворних змін гідрології води Каховського водосховища на початку – в середині вісімдесятих років ХХ століття завершили процеси «заповнен­ня зон поверхневої аерації» грунтів і на певних подових територіях почали «фонтанувати». За умов зростання негативного впливу глобальних змін клімату (потепління, збільшення кількості та нерівномірності опадів, ризики повеней) варто очікувати інтенсифікації процесів заболочення подових територій, територій максимального впливу магістральних каналів та систем зрошення (стає зрозумілою динаміка постійного зростання площ підтоплення, яка сягає в середньому до 50 000 га в рік) та опустелювання за рахунок засолення та осолонцювання «прилеглих» до зон заболочення «площинних підвищень» з інтенсивною експлуатацією (зокрема – ненормованим зрошенням земель) на досить значних територіях регіону.
Постійно-прогресуюча повзуча еколого-ресурсна катастрофа в регіоні має ще один, надзвичайно негативний аспект – підтоплення та затоплення територій і населених пунктів. Факти, оприлюднені на Дніпровському форумі громадськості 6-7 липня 2012 р. фахівцями та вченими України та Білорусі, засвідчили постійне погіршення гідрологічного режиму по всьому басейну, що особливо впливає на ситуацію в Україні. Враховуючи глобальні зміни клімату водозбір басейну на сьогодні зріс, і за умов вільного стоку в Чорне море Дніпро мав би виносити до 63-67 млрд кубометрів води – але водостік у море становить лише 35-38 млрд кубометрів. За рахунок водовідбору на питні та технічні потреби (до 5-6 млрд кубометрів) та фільтраційних процесів у Київському, Канівському, Кременчуцькому та Каховському водосховищах (до 25 млрд кубометрів) Дніпро з «каскадом гребель» практично «підтопив» більшу частину прилеглих територій та сам перетворився в болото…
Одним з перших документів офіційного визнання погіршення гідрогеологічної та соціально-екологічної ситуації в регіоні стали розпорядження Ради Міністрів УРСР – від 28 липня 1977 р. № 584-р стосовно ліквідації наслідків підтоплення м. Херсона і від 28 серпня 1978 р. №547-р стосовно ліквідації наслідків підтоплення окремих територій м. Херсона та інших міст і населених пунктів Херсонської області.
Сьогодні близько 260 населених пунктів Херсонщини потерпають від підтоплення та затоплення.
На початку 80-х років ХХ століття за завданням ЦК КПУ група фахівців вивчала «наслідки» впливу Каховського водосховища на прилеглий регіон – результати були досить невтішними, і влада просто сховала їх…
На початку нинішнього тисячоліття ми знову були змушені повернутись до цієї проблеми – і знову рапорти про «щоденне покращення» не дають змоги показати реалії сьогодення.
Не менш катастрофічною є і проблема екологічного стану Дніпра, особливо в його нижній частині. За рахунок змін гідрологічного режиму Дніпро практично «самоотруївся», і свідчення тому – показники вилову цінних порід риби за останніх 60 років.