Різдвяні традиції України

Головна, Новини, Слайд

Здавна повелося, що Різдво є родинним святом. За святковим столом, за можливості, має зібратися уся сім’я, аби з першою зіркою, що з’являється на небі, відзначити Святий вечір – очікування народження Христа. Втім, нині християнські традиції тісно переплелися з давнішими – язичницькими, які споконвіків сповідували наші предки.

У різних регіонах України традиції дещо відрізняються. Хоча, втім, нині відбувається й синтез різноманітних регіональних обрядів, і таким чином традиції дещо уніфікуються.

Кутя, дідух, колядки…

Звичайно, є те, що здавна об’єднувало свята різдвяного циклу.

 Насамперед головна святкова  страва – кутя – сакральна стародавня страва померлих, пов’язана з дохристиянськими культами, зокрема культом предків  Однак у різних регіонах і її рецепти приготування відрізнялися.

Нині все активніше входить у різдвяний побут раніше призабутий в українській культурі різдвяний символ – дідух (дід, коляда, колядник, сніп, король). Традиція цього оберега роду,  символу врожаю, добробуту, а сягає дохристиянських часів, коли люди вірили, що коли дідух стоїть у хаті, вона стає оселею для усіх душ роду. А ще – виготовлення дідуха з останнього снопа на полі,було своєрідним ритуалом вшанування зерна і запорукою  нового врожаю, добробуту та багатства. Вигляд дідуха може істотно відрізнятися, залежно від регіональних чи родинних традицій. Після Різдвяних свят дідуха спалювали, попередньо обмолотивши. Це було сигналом до того, що зима закінчується і скоро настануть роботи в полі. А ще – що душам предків, які прийшли на Різдвяні гостини, час повертатися на небо.

Ще низка спільних рис – культ вшанування предків, колядки та щедрівки, святкове оздоблення помешкань тощо. Але й тут є свої регіональні відмінності.

Дослідники зазначають, що у дохристиянські часи колядки виконували на честь язичницького бога Коляди.  З появою християнства їх почали виконувати на Різдво у Святвечір, аби привітати людей із народженням Сина Божого й уславити його.Найпопулярніші українські колядки та щедрівки – «Добрий вечір тобі, пане господарю», «Нова радість стала, яка не бувала», «Бог предвічний», «По всьому світі стала новина». Втім, першість у популярності Різдвяних пісень має «Щедрик, щедрик, щедрівочка» в обробцівидатного українського композитора Миколи Леонтовича яка відома що стала відомою в усьому світі – як «CaroloftheBells».

Полісся: традиційна страва – бурда

Нині ми все більше звикаємо до того, що на Свят-вечір на столі має бути не менше 12 страв. Однак ця традиція прийшла до нас із Західної України, на теренах Полісся такої обов’язковості у кількості Святвечірніх страв не було. Усе залежало від достатку в родині й від продуктів, які залишались до Різдвяних свят. Традиційною була кутя, яку з пшениці, та ще й з додаванням меду, готували тільки заможні полісяни. Інші ж  могли дозволити собі лише кутю з ячменю.

Серед інших традиційних страв був так званий «голий» борщ – білих гриби, розведені закваскою з капусти. Також на Святвечірньому столі мали бути вареники з різними пісними начинками – картоплею, пшеницею, квасолею. А ще одна з уже практично забутих Поліських страв під назвою бурда. Її готували з розтертого та трохи обсмаженого конопляного насіння з додаванням чорниць і груші-дички.

З грушею пов’язана ще одна передріздвяна традиція, характерна лише для Полісся. Напередодні Святвечора батько давав дітям сніп соломи яким потрібно було в садку обв’язати груші. Також солому стелили під столом.

Містичного значення поліщуки надавали часнику. Розкладаючи його по краях столу, вірили, що він буде оберегом від злих духів.

Для предків на столі залишали кутю з ложками, а миску з кутею прикривали буханкою хліба. Вважалося, що коли родина ляже спати, пращури прийдуть пригощатися.

Забутий солом’яний «павук»

У дохристиянських уявленнях про створення світу побутував образ космосу-всесвіту у вигляді «павука», що «снує» світ. Саме цей символ  довгий час зберігався в різдвяному атрибуті в західних областях та на Київщині. Виготовляли “павуків” із соломи, і підвішували в хаті до сволоку. У місцях з’єднання соломинок чіпляли паперові квіти, свічки тощо. Дослідники називають «павуків», побудованих на поєднанні множини однакових модулів, одними із найдавніших і найзагадковішими витворами із соломки. Чіткої форми таких павуків немає. Головне – щоб їхні деталі були гармонійно поєднані.

«…на Київщині побачили над образами маленького павучка, із соломи зробленого, прикрашеного папірцями від цукерків. Та бабуся вже не пам’ятала, для чого ця прикраса, а тільки використовує його, бо так робили її батьки. Це вже тільки прикраса. Вона вже такої символіки не має. Вже говорячи сучасною мовою, я собі так інтерпретую, що це своєрідний гармонізатор простору, який вбирав негативи», розповіла співробітниця Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» Тетяна Пошивайло.

За її словами, все ж у народі досі збереглися деякі повір’я, пов’язані з «павуком». Зокрема, якщо людина хвора, або ж коли жінка не вагітніє, то треба постояти під «павуком». Люди вірили, що «павуків» вбирають негативну енергетику і після Різдвяних свят їх спалювали.

Втім, образ павука як Різдвяного символа, є і в християнській атрибутиці. За легендою, павук «заснував» вхід до печери, в якій заховалась Мати Божа із Дитятком від Іродових воїнів, таким чином, врятувавши Святу Родину від загибелі.

Різдво в інших регіонах

На Волині,перед тим як сідати до святкового столу, господар має подути на стілець, аби не зачепити душі предків, які прийшли на гостину.  Якщо протягом року в родині хтось помирав, то для нього ставлять на столі окрему тарілку. Традиція підкидати першу ложку куті до стелі також притаманна Волині. Особливо вона була поширена у тих родинах, які займалися бджільництвом –аби «божі комахи» приносили більше меду Повечерявши, волиняни їжу залишали на столі, а горщик з кутею ставили на покуті, біля ікон – аби вночі душі предків могли прийти і повечеряти. У цій місцевості зазвичай на Святий вечір не колядували, і в гості не ходили, окрім «вечірників» – дітей, які носили ритуальну вечерю хрещеним батькам. А вже наступного дня – на Різдво – розпочинались колядування, вертепи, походи в гості.

На Закарпатті різдвяні традиції досить розмаїті – це зумовлено тим, що тут поєдналися  бойківські, лемківські, гуцульські, угорські обряди. Саме тут ще з язичницьких часів збереглася назва Корочун, саме так називають Святий вечір, до якого печуть спеціальний калач, який також називають корочуном. На Закарпатті не скрізь головною ритуальною стравою є кутя. В низинних районах краю та Лемківщині готують бобальки –тісто, яке потім кульками запікають і проварюють на парі, посипають маком чи горішками. Для вшанування предків нерідко на підвіконня ставлять бокал вина, прикритий скибкою хліба. У перший день Різдва колядують тільки хлопці, дівчата долучаються до дійств наступного дня. А на третій день розпочинаються вертепи, які на Закарпатті називають бетлегемами.

На Буковині, як і на Волині, вечерю розпочинали з підкидання до стелі першої ложки куті. У цей час  господар просить того, чого потребує родина найбільше –хорошого врожаю чи багато меду. На  деяких територіях Буковини перевертали тарілку першої страви, яку з’їли – аби кури добре неслися, а квочки висиджували курчат. А ще ворожили на святковій свічці: задуваючи її, стежили, куди піде дим:  угору – до щедрого року, до дверей – до поповнення в сім’ї або до  гостей. Для померлих предків залишали їжу на столі,а кутю ставили на підвіконня. Колядувати починали відразу після Святвечірньої трапези, а самі колядки тривали з шостого по восьме січня.

На Поділлі Святвечір  починалася урочистого занесення до оселі дідуха– снопа, який зазвичай виготовляли з останнього зібраного збіжжя. Дідуха, якого ще називали Колядою, ставили на покуті біля ікони. На підлозі теж розсипали солому. Та якщо в більшості регіонів дідух стояв аж до закінчення Різдвяних свят, то на Поділлі його  разом із соломою виносили і спалювали біля хати.Страв на столі переважно було 12. Для предків їжу залишали на столі, а на підвіконні ставили чашку з водою та скибку хліба. З містичних вірувань було поширене таке, що, мовляв, якщо в цю ніч залізти в колодязь, то можна замість води напитися вина. На Різдво починались колядки, з вертепами на Західному Поділлі, а на Східному – лише з Віфлеємською зіркою.

У Галичині до святкування Різдва ставляться особливо шанобливо. Можливо, саме завдяки тому тут тут збереглася низка унікальних традицій. Серед них – низка таких, які зустрічаються і в інших регіонах: 12 страв на столі та часник по краю столу, солома на підлозі в час Святого вечора, яку спалюють на третій день, кудкудакання під столом, аби кури краще неслися тощо. Є й низка унікальних обрядів – зокрема, особливо пишні й колядування – групами або цілими вертепами, і колядують навіть перехожим. Зазвичай зупиняє перехожих такий персонаж, як чорт. А ще, попри відстань, у Галичині, як і на Київщині, зберігся обряд плетення Різдвяних павуків-оберегів.

Інна КОСЯНЧУК,

за матеріалами інформджерел