Розуми — «сірі кардинали» царського двору

Головна, Новини, Слайд

Наталія Дем’янівна Розумовська народилася наприкінці ХVІІ століття в селі Адамівка (нині Носівський р-н Чернігівської області) у багатодітній сім’ї реєстрового козака Дем’яна Демешка. Точна дата народження невідома, ймовірніше за все — десь в 1688-1690 роках, бо Олексій народився 1709 року в Лемешах, але перед ним був народжений його старший брат Данило.

Родина Розумів жила в селі Лемешах Чернігівської губернії. Батько, Григорій Розум, городовий козак, був нікчемним чоловіком та батьком, полюбляв погуляти у шинку, залишаючи досить часто сім’ю без коштів.А хмільним бував частенько, через те помер молодим, залишивши вдову з шістьма дітками.

Наталка Розумиха з козацького роду, була жінкою розумною та розсудливою, її поважали на хуторі та в навколишніх селах. Всього у подружжя Розумів було шестеро дітей: сини Данило, Олексій та Кирило і дочки – Агафія, Анна та Віра. Про першого сина, Данила, відомо лише те, що він був набагато старшим від своїх братів та помер, коли найменшому  Кирилу виповнилося трохи більше 10 років.

Оскільки татусь пропив усі статки, а старший Олексій пропав безвісти, то ж, Наталії Розумисі, довелося виборсуватися зі злигоднів самотужки.Жінка мала твердий характер, владну натуру і неабияку комерційну жилку, отож при дорозі, що вела на Москву й Санкт-Петербург, заснувала 1730 року корчму і всіляко дбала про добробут чисельної родини, не підозрюючи, що доля приготувала їй та її синам неабиякий подарунок.

За роки перебування при дворі його становище зміцнилося — з простого півчого він став коханцем, а в майбутньому чоловіком російської цариці Єлизавети Петрівни. Тут він почав отримувати перші статки, бо Єлизавета зробила його управителем своїх маєтностей. Частину з цих коштів він відсилав матері, і, ймовірно, саме на ці гроші вона відкрила шинок.

З воцарінням Єлизавети Петрівни становище Олексія при дворі сильно зміцнилося, він фактично став поміщиком, оскільки під Москвою і в Україні йому були подаровані декілька сіл. Зокрема, в Україні йому були надані наділи графа Мініха: Адамівка, Лемеші та інші. Це села, до яких була причетна Наталя Дем’янівна. Вже з 1740 років Наталя Дем’янівна, ймовірно, перестає займатися шинком і переїжджає до своєї малої батьківщини — Адамівки. Тут вона починає спілкуватись з козацькою старшиною, яка знаючи, що при дворі досить вагомий вплив має Олексій Григорович вважає за потрібне завести активні зв’язки з Наталею Дем’янівною. Зокрема, такі стосунки заводять Яків Маркович і генеральний хорунжий Микола Ханенко, які згадують про неї у своїх щоденниках.

В 1742 році Наталя Дем’янівна разом із сином Кирилом і внучкою Євдокією прибувають до двору, де вона вперше за багато років зустрілася з сином і була представлена при дворі імператриці. Повертаючись додому після прийому в імператриці Наталя Дем’янівна вже була досить впливовою особою.

У 1744 році Олексій отримав титул графа. В цей же рік Єлизавета Петрівна зі свитою приїхала в Україну. Тут вона мала зустріч і з Наталею Дем’янівною, яка на час перебування Єлизавети Петрівни в Україні переїхала з сім’єю в Козелець, бо «Олексіївщина» мала бути представлена імператриці. Втім, Наталя Дем’янівна, за порадою сина, виїхала назустріч імператриці і зустрілася з нею в Ніжині. Всю подальшу дорогу Наталя Дем’янівна супроводжувала імператрицю і була запрошена на весілля престолонаслідника Петра.

У 1745-1746 роках перебувала при дворі з сином Кирилом і внучкою Євдокією (дочка першого сина Наталі Дем’янівни — Данила). В цей час в Москві був написаний її портрет Генріхом Готлібом. В цей же час вона була зведена в статус статс-дами імператриці і, ймовірно, отримала запрошення залишитися при дворі. Але не прийняла його. Кирило і Євдокія залишилися при дворі під наглядом Олексія Григоровича, Наталя Дем’янівна повернулася до України.

Після початку гетьманування Кирила, Наталя Дем’янівна стає однією з найвпливовіших осіб в Україні. Весь 1757 рік, Наталя Дем’янівна прожила в Глухові разом з Кирилом. Оскільки сина вона бачила нечасто, вирішила провести якомога більше часу з ним, поки він знаходився в Україні. Померла Наталя Дем’янівна 9 вересня 1762 року. Похована в Соборі Різдва Богородиці в Козельці 12 вересня 1762 року.

Сім’я в Наталі Дем’янівни була досить велика. Вона мала четверо братів: Василя, Герасима, Петра і Федора (були ще Андрій та Денис). Після підвищення статусу Олексія і Наталії Дем’янівни вони отримали чини бунчукових товаришів. Важливий момент, що в джерелах на момент 1749 року Федір Дем’янович фігурує під прізвищем Розумовський.Київським полковником був Юхим (Євфимій) Дараган, зять Наталі Дем’янівни.Дочки Наталі Дем’янівни вийшли заміж ще до отримання графського титулу Олексієм, втім Наталя Дем’янівна потурбувалась, щоб їхній матеріальний статус дозволяв вести спокійний образ життя. Зокрема, допомагала отримувати їм нерухомість.

Із синами протягом останніх двадцяти років життя в неї були досить теплі стосунки. Хоч і бачилась вона з ними досить рідко, але зв’язок вона підтримувала постійно. Олексій і Кирило також намагалися постійно допомогти матері, зокрема, на її прохання допомагати рідні вони завжди відкликались.

Окремою сторінкою в її житті стали стосунки з імператрицею. Єлизавета Петрівна з досить великим пієтетом відносилась до свекрухи, дозволила їй вибрати: залишатися при дворі, чи жити в іншому місці, надала Наталії Дем’янівні статус статс-дами. Є укази і листи цариці до київського генерал-губернатора, щоб він розібрався у справі, яка стосується родичів графині Розумовської.

Після отримання матеріальних ресурсів, які вона могла отримати від синів, починає займатись активною господарською діяльністю. Ще з 1742 року при ній Олексій Григорович прикріпив економа Іллю Щигловитого, який мав вирішувати усі питання, пов’язані з господарством. За 1740-1744 роки ними було побудовано перший об’єкт — будинок в Адамівці, який Наталя Дем’янівна назвала на честь свого сина «Олексіївщина». Втім цей комплекс Наталя Дем’янівна продовжувала розбудовувати аж до 1757 року.

Перлиною господарської діяльності Наталі Дем’янівни був Собор Різдва Богородиці у Козельці, побудований на її власні кошти в проміжку 1752-1763 роки. На усіх будівництвах, які велися за настановою Наталі Дем’янівни було задіяно дуже багато робітників. В сезон будівництва (кінець березня — кінець жовтня) в Козельці і Адамівці могло працювати по 100-150 людей на кожному з об’єктів.

Розпочнемо з головного героя, з якого розпочинається казка про українськихпастушків-принців. Олексій Григорович Розумовський – граф, генерал-фельдмаршал, фаворит та таємний чоловік Імператриці Єлизавети Петрівни, сприяв відновленню Київської митрополії та гетьманату України.Олексій Розум був пастухом худоби у громаді, але приваблива зовнішність, гарний голос та бажання вчитися привернули увагу місцевого духовенства. Та батько Григорій не підтримував ці нахили свого сина, тож Олексій змушений був таємно ходити на навчання до дяка сусіднього села Чемер.Оселившись у дяка, Олексій продовжував вчитися грамоті та церковному співу.

22-річним юнаком О. Розумовський потрапив до придворного хору у Петербурзі.Чарівна цесарівна Єлизавета Петрівна, яка відвідала богослужіння у придворній церкві, була вражена чудовим голосом молодого українського співака. Коли ж на вимогу царівни юнак постав перед нею, глибоке почуття охопило Єлизавету Петрівну на все життя. Високий, стрункий, смаглявий, з гарними чорними очима, Олексій Розум припав до душі молодій царівні. У своєму щоденнику Елизавета писала, що він був одним з найкрасивіших чоловіків, яких вона бачила на своєму віці.

Єлизавета тричі була під вінцем, але всі три наречених помирали напередодні весілля. Її коханий Карл помер на самому вінчанні так і не надівши   обручку на палець Єлизаветі. Але її коханий Олексій став її законним чоловіком, з яким вона таємно обвінчалися в храмі, проживши з ним усе життя.

Єлизавета закохалася у статного розумного красеня по самі вуха. Зробила його своїм фаворитом і пожалувала графський титул. До козацького прізвища додали шляхетне «-ський» і Розуми стали Розумовськими.

24 листопада 1742 року Єлизавета повінчалася з ним, але таємно. Тому при дворі пліткували, що «всемилостивейшая государыня с Алексеем Григорьевичем Разумовским живет блудно». А поза очі називали його «ночным императором».

У 1742 році Наталя Дем’янівна разом із сином Кирилом і онукою Євдокією прибувають до двору, де вона вперше за багато років зустрілася із сином і була представлена при дворі імператриці.

Олексій Розумовський, маючи владу, не забув своїх родичів. Оскільки тогочасна владна модель значною мірою ґрунтувалася на сімейних зв’язках, у пригоді мали стати й інші представники численної рідні Розумовських. Тож першу й найвідповідальнішу ставку в розбудові власного родинного клану зробили, природно, на молодшого брата Олексія – Кирила.

Розумовського-молодшого терміново «виписали» з рідних Лемешів до Санкт-Петербурга, звідки вирядили в навчальну подорож до Європи. Судячи з програми мандрівки, до якої доклав руку старший брат, Кирило мав здобувати не стільки освіту, скільки виховання й аристократичні манери.

Задум справдився повною мірою. 1745 року до російської столиці повернувся не просто синьоокий блондин, котрий вражав наповал розбещених петербурзьких красунь, а галантний кавалер, одягнений за останньою модою, з чудовим знанням французької та німецької мов й задатками вправного придворного інтригана.

Наступного року на Кирила чекало перше серйозне призначення – маючи від роду 18 років, Кирило Розумовський, «в рассуждении усмотренной в нем особливой способности приобретенного в науках искусства», був призначений президентом Імператорської академії наук і мистецтв – головної наукової установи Росії.Єлизавета Петрівна власноручно сватає за нього свою фрейліну й родичку Катерину Наришкіну.У подружжя було шість синів і п’ять дочок, які згодом були у ш

Утім, найголовніша посада чекала Кирила Розумовського попереду. Під час подорожі на батьківщину свого чоловіка, в 1744 році, під впливом свого таємного чоловіка Єлизавета Петрівна прийняла петицію від української шляхти й старшини про відновлення гетьманської посади, що протягом 10 років по смерті гетьмана Данила Апостола лишалася вакантною.Тож в 1750 році пастушок із Лемешів стає останнім гетьманом Лівобережної України 1750-1764 рр.

В особі братів Розумовських Україна отримала не тільки впливових імперських сановників, що поступово увійшли до вищої столичної аристократії, але і можновладців, що ніколи не забували про свою батьківщину – Україну, намагаючись чимось покращити долю поневоленої, рідної країни.

Померла Наталя Дем’янівна 9 вересня 1762 року. Похована в Соборі Різдва Богородиці в Козельці 12 вересня 1762 року.

Підготував Кирило ФЕРЕНЕЦЬ