Таємниче життя підземного Києва

Головна, Новини, Слайд

Київ, українську столицю знають як галасливий мегаполіс, із шаленим ритмом життя. Але є й інший Київ, де подих завмирає, а життя наче зупиняється. Це підземелля, містичні мости, недобудоване, так зване, сталінське метро, приховані водогони, підземні лабіринти… Про них знають лише спеціалісти, та деякі люди, які називають себе дігерами. Володіння таємничого й непізнаного світу відкриваються тим, хто наважиться на подорож підземними лабіринтами.

Дігери — невелика і навіть частково закрита група людей, які шаленіють від своєї незвичної  справи. Водночас дігери ще ті байкарі, розкажуть усілякі небилиці, легенди про закинуті підземні тунелі. Як відомо, метро проектували не тільки як транспорт, а також об’єкт цивільної оборони. На старих перших станціях досі є монументальні конструкції – масивні металеві двері, які мали зачинятися, й тоді станція ставала укриттям. Дігери переказують легенди про потаємну гілку метро, яка веде до урядових об’єктів на Печерську. А от інші – такі чутки спростовують. Мовляв, ніхто цієї гілки не знаходив, а всі законсервовані тунелі споруджували лише для перегону поїздів.

Найцікавішими для дігерів є бункери та бомбосховища. Таких об’єктів під столицею більше двох тисяч. Один із найбільших та найзагадковіших – під колишньою взуттєвою фабрикою на колишній Петрівці – нині це Почайна. Для справжніх дослідників підземель там купа всього цікавого – від розграбованих дизель-генераторів, які мали б певний час забезпечувати підземку світлом, до десятків ящиків спорядження: протигазів, костюмів, аптечок, архівних документів…

Але найбільший азарт у дігерів розгорається, коли вони чують про скарби. До таких досліджень готуються найретельніше. Перш за все – це спорядження, необхідні металошукачі.

Кілометри рукотворних лабіринтів, печер, підземних монастирів століттями чекають дослідників. Найвідоміші читачам, звісно ж, підземелля Києво-Печерської лаври. Довжина Ближніх печер –  383 метрів, Дальніх –  293 м, глибина –  до 20 м. Біля Дальніх печер є Варязьке підземелля, в якому жили нормани, які грабували купецькі судна, що пропливали по Дніпру.

Деякі дослідники вважають, що під Лаврою існує велике підземне місто, в якому зберігаються стародавні рукописи із секретами цілительства, чудотворні ікони, релігійні стародруки, можливо, бібліотека Ярослава Мудрого.

Влада не поспішає виділяти кошти на вивчення київських підземних лабіринтів. А їх дуже багато –  від Кирилівської церкви на півночі до урочища Церковщина на півдні. Лише вздовж правого берега Дніпра відомо більше 50 печер, а всього у Києві їх близько 200.

У дослідженні Івана Каманіна «Зверинецкие пещеры в Киеве. Их древность и святость», що побачило світ 1914 року, перераховані підземні монастирі міста: Межигірський, Кирилівський, Андріївський, Михайлівський, Пустинно-Микільський, Видубицький, Гнилецький. Відомі також лабіринти печер поряд із Софійським, Георгіївським, Ірининським та Кловським монастирями.

Мабуть, всім відома легенда про Змія Горинича, якому кияни платили данину красивими дівчатами. Дехто з дослідників вважає, що це поетичний образ ворогів землі Київської, а деякі краєзнавці переконані, що людожер насправді жив у Києві в одній із печер на тодішній околиці міста. Й місце це відоме –  з вулиці Кирилівської звертаємо на Смородинський узвіз й зверху можна вгледіти залишки печери, в якій жив легендарний плазун. Лежище  засипали ще багато років тому, бо з цією місциною пов’язано кілька містично-трагічних випадків.

На вулиці Кирилівській є ще кілька печер, приміром, у дворі будинків №59 і 61 є вхід у підземелля, яке було стоянкою людей кам’яного віку, хоча деякі дослідники вважають, що часів Київської Русі. А в урочищі Юрковиця ще дві печери невідомого походження.

ГНИЛЕЦЬКІ ПЕЧЕРИ – на південній околиці Києва, де розкинулося урочище Церковщина –  ансамбль з двох комплексів підземель XI-XV століть, з добудовами початку ХХ ст. Основний комплекс –  печери преподобного Феодосія Печерського, має 400-метрову протяжність на п’яти рівнях і велику кількість збережених форм підземної архітектури: коридори, храм, келії, усипальні декількох видів, зернові ями, каплиці. Серед збережених у Гнилецьких печерах архітектурних форм є зразки приміщень, втрачених навіть у печерах Києво-Печерської лаври. Наприклад, афонські кістниці зі спеціальними нішами для голів, чернечі келії з яскраво вираженими рисами житлових приміщень, зернові ями. До речі, розташування печер і фундаментів давньоруської наземної кам’яної церкви Гнилецького монастиря нагадує Києво-Печерську лавру в мініатюрі. Історія монастиря та його печер нараховує ІХ століть, з нею пов’язані імена багатьох святих Православної церкви. За своєю популярністю серед історичних підземель Києва Гнилецькі печери завжди займали друге місце після лаври.

Сьогодні комплекс Гнилецьких печер, в поєднанні із прекрасним природним ландшафтом і наземним Свято-Миколаївським храмом – один із найкращих туристичних куточків передмістя Києва.

ЗВІРИНЕЦЬКІ ПЕЧЕРИ розташовані південніше Києво-Печерської лаври. Це закільцьований комплекс, що складається з давньої підземної церкви та кількох галерей, в стінах яких викопано поховальні ніші, призначені для поховання ченців. Печерний цвинтар, що належав Звіринецькому монастирю, діяв протягом ХІІ-ХVІІ століть і складався поступово. Найдавнішу частину кладовища становлять дві підземні вулиці, кожна з яких мала окремий вхід. Пізніше їх об’єднано вулицею, на якій поховання відсутні. Ця частина некрополя розширювалася у ХІІ-ХV століттях. Третя вулиця з пізнішими похованнями, де простежуються традиції римсько-католицької церкви, склалася впродовж двох наступних століть. Вона мала окремий вхід і, очевидно, пізніше була з’єднана поблизу входу з однією з давніх вулиць. Остання (четверта) служила винятково для з’єднання двох печерних коридорів. Її прокопали при закільцьовуванні всього печерного лабіринту на початку ХХ ст. для зручного відвідування прочанами.

Відкриття Звіринецьких печер сталося випадково 1888 року під час зсуву гори при добуванні глини. Тодішні газети писали, що знайдено 48 ніш й 96 поховань ченців. Тоді у підземеллі знайшли шкіряне взуття, плетені зі шкіряних тоненьких пасків хрести, пояси з тисненими малюнками. Багато цінних раритетів розтягли місцеві дітлахи. Старі люди карали бешкетників, але вони не вгамовувалися. Вандалізм припинився, коли троє хлопчаків, пішовши в печери, пропали безвісті.

1913 року створюється Звіринецький скит, який існував до 1930-х років. До одного з печерних виходів прилягає стіна склепу, де поховано ігумена Звіринецького скиту о. Валентина та історика, архівіста, палеографа Івана Михайловича Каманіна (1850-1921).

ПЕЧЕРА ГЕОНАВТ  – одна з небагатьох природних печер, що знаходиться у Ходосівці, колишнього Києво-Святошинського району. Вона вважається найбільшою печерою Київщини, хоча протяжність її лише 60 метрів. Свого часу вода розмила тріщини у ґрунт і утворила печеру. Вхід до неї ледь помітний, він низький і вузький, тому пройти через нього в повний зріст не вийде. Відразу із  входу відкривається великий зал із двома тунелями.

Помилково вважати основними напрямками досліджень метро і каналізацію. Каналізаційні колектори зовсім непридатні для вивчення через неприємний запах і велику силу потоку, це навіть смертельно небезпечно (каналізація у Києві напірна, її качають насосними станціями). Метро самостійно досліджувати заборонено, в київському метрополітені встановлено датчики руху, тож тільки-но ти спробуєш туди таємно потрапити, тебе одразу знайдуть. Одні з найпопулярніших у столиці підземель — колектори річок, яких доволі багато, а також дренажні споруди. Загалом річок (малих, історичних і тих, назви яких уже навіть невідомі) налічується з півсотні. Дигери виділяють найвідоміші притоки Либеді: Клов, Скоморох, Протасів Яр, Ямка, також згадують річки Глибочицю та Юрковицю, що на Подолі. Штучні підземелля, з точки зору дигера, особливо цікаві тим, що там можна спостерігати симбіоз, з одного боку, людської праці, а з іншого — природи, оскільки після того, як їх побудували, тут відбувалися цікаві процеси формування вторинних утворень.

Дренажні споруди зводили переважно на правому березі Дніпра для відведення ґрунтових вод, щоб не сталося зсуву, оскільки правобережжя взагалі зсувонебезпечне. Цікаві дренажні споруди тим, що там відбуваються різні процеси утворення сталактитів, сталагмітів, які в природних печерах можуть тисячі, мільйони років формуватися, а в стічних спорудах усе прискорюється через високу мінералізацію води. За рік-два, наприклад, може вирости величезний сталактит.

Нині в Києві дуже багато підземних колекторів (рукотворні жолоби, в яких течуть річки). Одне з найпопулярніших місць-входів у колектор — так звана печера білих сталактитів, закрита ділянка Либеді. Більша частина річки на поверхні, та в неї впадає багато приток, які переважно течуть у підземних колекторах.

Підземельні легенди є чи не в кожному місті. Обов’язково в тих із них, де протікає річка, нібито під нею можна пройти історичними тунелями з одного берега на інший. Якщо місто стародавнє, то дуже розповсюджені легенди про те, що під землею з одного міста можна перейти до сусіднього (наприклад, із Києва до Чернігова).

КИЇВСЬКЕ МЕТРО. Крім звичайних тунелів, якими перевозять пасажирів, існує так звана в народі, законсервована «таємна» лінія. Це службова з’єднувальна гілка (СЗГ), якою користуються для перегону поїздів із однієї гілки метро на іншу, об’єднує три станції: «Хрещатик», «Майдан Незалежності» і «Кловська». І нічого таємного там немає.

Однак із будівництвом Дарницького депо потяги майже перестали їздити через СЗГ. В тунелях одразу підвищилась вологість вище нормованого значення, а в літній сезон їх час від часу затягувало туманом. Дороге обладнання системи електропостачання почало іржавіти, міцність бетонних конструкцій тунелів стала нижчою за проектну. На допомогу метрополітену прийшли вчені із Інституту технічної теплофізики НАН України.

На першому етапі досліджень від вимірювальної лабораторії електромеханічної служби  метрополітену вчені отримали накопичені експериментальні дані параметрів мікроклімату в тунелях СЗГ за попередні 13 років. Були розроблені комп’ютерні моделі тунелів. На другому етапі було виконано моделювання розподілу температур, абсолютної і відносної вологостей, витрат потоків тунельного повітря, змодельовано режими роботи вентиляційних установок. На третьому – розроблено рекомендації роботи вентиляційного обладнання з метою забезпечення належного температурно-вологісного режиму впродовж повного календарного року. Виявилося, що одна із вентиляційних шахт, яку під час будівництва житлового комплексу вивели аж на дах будинку, працювала протягом літнього періоду в режимі видалення повітря з тунелів, а повинна була, навпаки, нагнітати тепле повітря в тунель. Коли відповідні вентилятори перевели на інші режими роботи, вологість різко впала і ситуація на СЗГ налагодилася.

Водночас і так зрозуміло, що під урядовими спорудами існують бомбосховища. Доволі реально може бути вихід з урядових споруд до метро. Між Верховною Радою та Кабміном є всім добре відомий перехід. Проте якихось суперсекретних споруд у Києві, напевне, немає. А всілякі бомбосховища, об’єкти цивільної оборони у дев’яностих роках минулого сторіччя добре розграбували.

Як кажуть дигери, підземний світ, створений людиною, є результатом того, що в певний момент місто у процесі свого активного розвитку більше не могло співіснувати із усіма водними об’єктами. Вони займали забагато місця, розливалися навесні і під час сильних злив затоплювали Київ. І поступово їх сховали під землю.

Підготував Олексій РИХЛІЦЬКИЙ