Україно! Ти – моя молитва…

Головна, Новини, Слайд

Ти моя розлука вікова… Такими синівськими словами зболеного серця озивався до неньки України Василь Симоненко у далекому 1961 році.

До слова, минулого місяця (8 січня) минуло 86 років від дня його народження, а прожив і постраждав поет за долю рідної землі, знедоленого народу і материнської мови лише 28 літ. Його, як і тисячі молодих пагонів української надії, безжально по тюрмах знищили прислужники Російської імперії саме за вірність Вітчизні, мові та непохитній вірі у її світле майбутнє.

«Лебеді материнства» крилами любові огортають кожного, хто в ограненому слові відчуває пульсування високого духу незламного сина України. Бо «все на світі можна вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину».

Чи гортали коли-небудь сторінки болю у книжках Василя Симоненка творці нової доби, що досі дискутують щодо долі українського слова в Україні?

Зазомбовані зросійщеними телеканалами деякі українці навіть не усвідомлюють, у якій країні вони живуть.

Дивно було бачити, як опитувані кореспонденту називали нібито українського президента бозна – кого. Нехтування рідним словом призвело до того, що декому із удільних князів забаглося у своїй вотчині користуватися мовою меншин, навіть роздавали паспорти інших країн.

То якої країни такі «патріоти»? А мова із народу творить націю.

У Вишгороді кілька років діє школа вивчення української мови і українознавства. Веде її талановитий педагог Дора Томашевська. Низенько вклоняюся їй за таку неймовірну силу волі і вміння донести мелодійність української мови небайдужому слухачеві. Різновікова аудиторія ловить кожне слово мудрої наставниці, яка вміє знаходити ключик для кожного чутливого серця.

Неодноразово бувала на тематичних уроках української літератури у педагогів гімназії «Інтелект». Звучала музика у слові. На основі творів місцевих письменників разом із учнями вони кілька років тому створили цікавий фільм-роздум про рідний край.

Часто гостями школярів і в інших школах міста є поети, письменники, творчі люди інших професій. Таке спілкування наводить мости взаєморозуміння між поколіннями, осмислення нашого минулого, творення планів майбуття. Плекаємо зерна життя України.

Як хочеться, щоб кожному українцю були святими слова Василя Симоненка: «Народе мій є! В його гарячих жилах  козацька кров пульсує і гуде».

Ольга ДЯЧЕНКО