Вічний революціонер українського Духу

Головна, Новини, Слайд

Іва́н Я́кович Фра́нко́ (27 серпня 1856, с. Нагуєвичі — 28 травня 1916, Львів) — видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893), доктор габілітований (у західноєвропейських університетах набування другого (вищого) наукового ступеня, який відповідає українському науковому ступеню доктора наук. Раніше — також іспит на професора) (1895), дійсний член наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906). Член Всеукраїнського товариства «Просвіта».

Впродовж своєї понад сорокалітньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний науковець — літературо-, мово-, перекладо- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, політолог, економіст, філософ. Його творчий доробок, писаний українською (більшість текстів), польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами було видано понад 220 видань, у тому числі понад 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Він був одним із перших професійних українських письменників, тобто заробляв на життя літературною працею.

1875 року І. Франко закінчив Дрогобицьку гімназію імені Франца-Йосифа (нині у кількох приміщеннях цієї гімназії розташований Дрогобицький педагогічний університет). Залишившись без батьків, Іван був змушений заробляти собі на життя репетиторством.

Ще навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя; знав напам’ять усього «Кобзаря»; домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі. У цей період Іван багато читав: твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Тоді ж почав перекладати твори античних авторів Софокла, Евріпіда.

В гімназії Франко почав комплектувати власну бібліотеку (налічувала майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами), збирати фольклор, писати вірші та прозу.

Хто такий Іван Франко, нагадувати не варто. Постать українського генія, який володів чотирнадцятьма мовами і займався десятком різних видів творчої діяльності, повинна бути прикладом щоденного наслідування для кожного. Творча спадщина Франка вражає, а його працездатності дивуються найбільші трудоголіки сучасності.

МАЛЕНЬКИЙ МОЛЬФАР. Іван Франко – унікальний людський документ, якому немає аналогів не тільки в українській культурі, а й у світовій. Ця його унікальність бере початки ще з дитинства. Малого Франка мама, як відомо, називала Мироном. Існувало вірування, що довгоочікувані діти часто ставали жертвами злих духів. І щоб уберегти своє чадо від цього, його треба називати не на ім’я, яке дали при хрещенні, а домашнім, поганським ім’ям. Ось чому для рідних Івась був малим Мироном. І ось цей малий Мирон володів надзвичайними, як тепер би сказали, екстрасенсорними здібностями. У селі його називали «лісова душа», адже малий Франко дуже часто блукав у лісі, розмовляв із деревами, пташками. Один із цікавих епізодів цього надзвичайного дитинства, коли малий Мирон дуже тісно спілкувався зі світом духів, Іван Франко навів в автобіографічному оповіданні «Під оборогом», у якому хлопчик – такий собі маленький мольфар – відвів від села грозову хмару. Дослідники погоджуються, що цей епізод швидше за все таки мав місце у дитинстві Франка.

ФРАНКО У ЦИФРАХ. Іван Якович прожив неповних 60 років земного життя, з них понад 40 років віддав активній творчій діяльності. У практичному підсумку ці 40 років – це 6000 творів. Це означає, що кожних два дні з-під пера письменника виходив новий твір, який міг бути віршем чи новелою, або й повістю, романом чи монографією. За час активної творчої діяльності Франка в нього вийшло 220 окремих видань, це означає, що кожного року Франко видавав 5-6 книжок. Серед сучасних письменників таких титанів немає, а колосальна працездатність Франка просто вражає.

ПЕРШИЙ ФАХОВИЙ ЛІТЕРАТОР. Іван Франко став першим українським письменником, який почав заробляти на життя пером. До нього наші літератори здебільшого у літературу бавилися. А якщо й працювали серйозно, то вижити з цього не могли. І незважаючи на те, що всі звикли вважати, що Франко – бідний письменник, що мало місце в його біографії, він заробляв доволі непогано. Варто подивитися на Франкову садибу, яка колись була на околиці Львова, а тепер розташована в одному із найбільш елітних районів міста біля Стрийського парку. Не всі українські письменники можуть дозволити собі сьогодні такий особняк навіть у кредит, причому Франко, виплачуючи банку позику, ще й утримував жінку і чотирьох дітей. Саме завдяки літературній та журналістській діяльності Франко умів давати раду собі і своїй великій родині.

ЗАБУВ ПРО ВЕСІЛЛЯ ЧЕРЕЗ ВІРШ. Шлюб Ольги Хоружинської та Івана Франка став, як казали гості на весіллі, символом єднання Галичини і Наддніпрянщини. Молодята вінчалися далекого 1886 року в Києві. Проте щастю закоханих мало не завадив… вірш. Коли вся весільна процесія вже була готова до церемонії: зібралися дружки, бояри, гості, молода вже одягла фату, нареченого все не було. Кинулися шукати молодого. Франка знайшли в кабінеті батька нареченої. Іван забув про власне весілля, бо знайшов якусь стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша. Бібліоманія, якою страждав Франко, мало не поставила під загрозу шлюб письменника.

РИБАЛКА-ПРОФІ. Франко умів працювати, умів і відпочивати. Франко і тут став першопрохідцем, адже саме його вважають засновником туристичного руху в Галичині.  Він організовував піші мандрівки Галичиною і Карпатами. Один із віршів, який Франко написав з цієї нагоди, став спортивним гімном Галичини. Його сини також активно займалися спортом, зокрема футболом і великим тенісом, про який тоді ще у Львові мало знали. Але справжньою пристрастю Івана Яковича була риболовля, він брав сіті і їхав кудись за Львів. Не не любив вудок, а рибу ловив сітями чи ятерами, причому власного виробництва. Був справжнім віртуозом, адже умів ловити форель голими руками. Також письменник був прихильником «тихого полювання» на гриби, на яких прекрасно розумівся.

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПОЛІТИК. Сьогодні мало хто пам’ятає, що саме Франко був першим головою першої української політичної партії – Русько-української радикальної партії. І. Франко, очолюючи її, став першим справжнім українським політичним лідером. Не просто громадським діячем, а фаховим політиком. Також один із маловідомих фактів Франкової політичної діяльності – підтримка феміністичного руху. Він підтримував видання першого українського жіночого альманаху «Перший вінок», який видавали Наталя Кобринська та Олена Пчілка.

ПОЛІТИЧНИЙ ПРОВИДЕЦЬ. Франко володів також даром політичного передбачення. Він був одним із перших у Європі, хто передбачив крах ідеології марксизму. Франко у своїх працях, зокрема у трактаті «Що таке поступ?», написав, що Енгельсова народна держава згодом стане справжньою народною тюрмою, як згодом і сталося. А ще, до прикладу, жахливі картини з поеми «Мойсей», як мати їсть тіло свого плоду. Багато хто з дослідників стверджує, що в такий спосіб Франко якимось внутрішнім зором передбачив Голодомор.

«Я ВІРЮ В БОГА, АЛЕ НЕ ТАК, ЯК ВИ УСІ». Поширена думка, що Франко був атеїстом. У радянські часи цю тезу підтримували і навіть спеціально для цього фальсифікували твори Франка. Насправді Франко не був атеїстом, адже виріс у побожній родині. Проте його вільнодумство не заважало йому досліджувати Святе Письмо, товаришувати з галицькими священиками та навіть співати при службі Божій. Наприкінці життя одній із своїх сучасниць Франко сказав: «Я вірю в Бога, але не так, як ви усі». Франко вірив у Бога, і багато творів свідчать про це, але його віра була понадконфесійною. Як і Тарас Шевченко, він був глибоко віруючою людиною, проте пройшов свою тернисту дорогу до цієї віри.

Питання Франкової віри у Бога є однією з найбільш дискусійних тем у франкознавстві. Письменник пережив складну трансформацію релігійних поглядів. У своїй автобіографії Франко зазначав, що в шкільні роки Біблія справила на нього сильне враження. Ранні його твори, зокрема, перша збірка «Баляди і розкази» (1876), написані в дусі християнського ідеалізму.

Але вже з кінця 1870-х років він перейшов на засади позитивізму, раціоналізму та соціалізму. У творчості Франка почав домінувати підхід до розглядання релігійних вчень як однобічних доктрин, що стоять на заваді прогресу людської думки й свободи, а Бог у нього став синонімом світської влади, а то й політичного насилля.

ОСТАННІ РОКИ І ХВОРОБА. Останнє десятиріччя життя Івана Франка минало переважно в самоті та фізичних і психологічних стражданнях. Вже від 1900 року з періодичними загостреннями протікало психічне захворювання дружини письменника, яка час від часу проходила курси лікування в клініці для душевнохворих. Починаючи з 1908 року, і сам Франко страждав від тяжкої психофізіологічної недуги (за сучасними медичними даними — інфекційний ревматоїдний поліартрит), внаслідок якої мав деформовані й паралізовані руки. Це значно утруднило йому продуктивну літературну й наукову працю, якої він, одначе, не припиняв до самої смерті.

Від 13 листопада 1915 року до 1 квітня 1916 року (за іншими джерелами — 15 березня 1916 року) поет перебував у притулку українських січових стрільців («Приют для хорих i виздоровцiв УСС у Львові»).

Іван Франко помер у віці 59 років 28 травня 1916 року без передсмертної сповіді, хоча бажання висповідатися мав. Однак не вдалося знайти священника, якому поет зміг би відкрити свою бентежну душу Вічного революціонера.

Підготував Олексій ДЕМІРДЖІ

Родина Івана Франка

За власним зізнанням Франка, значний вплив на його життя і творчість мали взаємини з жінками. Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (у заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886 року в Павлівській церкві при колегії Павла Ґалаґана у Києві. Одруження Франка-галичанина з «українкою» сприймалося тодішніми киянами як уособлення духовної і політичної єдності Західної та Східної України.

Дружина Ольга Франко (Хоружинська) (10.04.1864-17.07.1941), письменниця, перекладачка, громадська діячка.

Син Андрій (16.07.1887-22.04.1913), український філолог, етнограф, перекладач; виконував функції секретаря і помічника, опікуна батька.

Син Тарас (9.03.1889-13.11.1971), письменник, педагог, поліглот, воїн Української Галицької Армії, співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, член Спілки письменників СРСР.

Син Петро (21.06.1890-1941), хімік-інженер, науковець, педагог, письменник, активний громадський діяч, один з перших українських льотчиків, командир Літунського відділу УГА; співзасновник молодіжної національної скаутської організації «Пласт», депутат Верховної Ради УРСР, розстріляний за наказом наркома держбезпеки СРСР В. Меркулова.

Донька Анна (у заміжжі Ключко Ганна (9.08.1892-24.04.1988), українська письменниця, публіцист, мемуарист.

Онук Роланд (28.03.1932-11.08.2021), український учений-інженер, громадський діяч та дипломат, кандидат технічних наук.