Володимир Вернадський: «Я вірю у велике майбутнє України»

Головна, Новини, Слайд

Володимир Іванович Вернадський народився 12 березня 1863 року в Петербурзі, помер 6 січня 1945 року в Москві. Український філософ, мислитель, натураліст, засновник цілого ряду природничих наук, автор теорії про ноосферу, вчення про біосферу, а також один з засновників Академії наук України. Відомий філософ Артур Шопенгауер визначив різницю між генієм і звичайним талантом в постановці цілей, що ставить вчений. Талановита людина вміє дуже точно влучати в цілі, передбачені геніями, тими, хто ставить завдання настільки масштабні, глобальні і перспективні, що їх нікому, крім них, часто спочатку і не видно. Тому не випадково великого українського вченого Володимира Вернадського можна сміливо зарахувати до геніїв, і недарма його наукові досягнення порівнюють з напрацюваннями Ісаака Ньютона, Чарльза Дарвіна і Альберта Ейнштейна. Занадто глобальні були відкриття Володимира Вернадський (1863-1945) для всього людства? Він автор понад 700 наукових праць

* Засновник біогеохімії,  науки що вивчає хімічний склад живої речовини і геохімічні процеси, які протікають в біосфері Землі, на основі якої Вернадським була відкрита перша в світі біогеохімічна лабораторія (зараз Інститут геохімії та аналітичної хімії ім. В. І. Вернадського, Росія).

* Основоположник геохімії – науки про хімічний склад Землі і оточуючих нас планет, про об’єктивні закони руху елементів і ізотопів в різних геологічних середовищах і процесах формування ґрунтів, гірських порід і води на Землі.

* Автор терміну і нової науки – ядерної геології (радіогеології), відкритої ним… у 1935 році, що вивчає закономірності, які відбуваються в природі ядерних перетворень, і їх прояв в геологічних процесах. Після його ініціативи на території СРСР почався пошук природних родовищ урану і радію.

* Творець цілого філософського напряму космізму – теорії про народження і еволюцію Всесвіту, згідно з якою космос не хаос, а «структурно-організований впорядкований світ», в якому людина – це не громадянин (раб, підмайстер, робочий) якоїсь країни, а «громадянин світу».

* Найбільший учений ще як мінімум у дванадцяти (!) галузях науки, який здійснив найважливіші відкриття, актуальні донині. А саме: в кристалографії, геології, радіогеології, метеоритиці, палеонтології, ґрунтознавстві, біогеохімії, мінералогії, геохімії, біології, а також філософії і історії.

Не меншим був інтерес Вернадського до літератури, образотворчого мистецтва та музики. Мистецтво вчений вважав ще одним способом, за допомогою якого надається можливість глибше пізнати природу, людину і космос. Інтерес до пізнання навколишнього світу вчений зберіг до глибокої старості. Його думки викликають інтерес сучасників, а ім’я є невід’ємною частиною історії розвитку людської думки.

Досягнення

Створені Вернадським,як засновником, вчення про біо- і ноосферу зробили сильний вплив на формування світової гуманітарної думки у ХХ столітті. Метою своєю Володимир Іванович визначав гармонізацію відносин між окремими індивідами, людиною і суспільством, пошук оптимального механізму взаємодії людини і природи, а також всього безкрайнього Всесвіту. Саме цьому ідеалу вчений незмінно зберігав вірність протягом свого довгого життя.

Вчений є засновником і першим президентом Всеукраїнської Академії наук, заснованої у 1918 році. Це рішення Вернадського не можна вважати випадковістю, оскільки в основі його лежить міцний зв’язок з Україною. Величезне значення мали коріння сімейні, національні та духовні, присутні в свідомості великого вченого. Зокрема, Вернадський пише про те, що його мати і батько були вихідцями з Києва. Предки вченого по лінії матері і батька заслуговують на окрему увагу.

Ще в дитинстві, під час проживання в Україні, Вернадський знайомиться з побутом українців, їх традиціями і культурою. У юнацтві він вкрай негативно сприймав законодавчі перепони на шляху розвитку української мови, які ставила імперська влада. Наукові джерела свідчать, що молодий Вернадський виявляв великий інтерес до історії України, навіть написав історичну статтю «Угорська Русь з 1848 року», природознавству віддав перевагу під впливом батька.

Очевидно, що інтерес до України і її культурної спадщини у Вернадського пояснюється не тільки етнографією і милозвучними народними піснями. У щоденникових записах у 1879-1881 роки можна чітко побачити обурення тим, що влада «забороняє мою рідну українську мову і культуру». Для Вернадського Україна була насправді близькою кровно, рідною землею. У більш зрілому віці вчений називав себе «росіянином, життя якого тісно пов’язано з Україною і визвольним рухом в цій країні».

Зокрема, засуджує Вернадський концепції «загальної історії» і «єдиного слов’янського простору», які на практиці є не слов’янськими, а російськими. Вчений пише, що немає сенсу зараховувати Україну до єдиної православної слов’янської цивілізації, оскільки країна є інтегральною частиною європейського простору. Безсумнівно, риторика про єдність слов’ян добре знайома сучасним українцям, оскільки протягом багатьох століть вербальні конструкції, які використовуються пропагандистами, залишаються незмінними.

Критичну оцінку в публікації дає Вернадський моделі взаємовідносин між російським та українським народами. Акцентує увагу вчений на постійному прагненні росіян до домінування. Через ціле сторіччя після написання статті автором сенс викладеного матеріалу не втрачає актуальності. Швидше, навпаки, історія надала безліч підтверджень правоти Вернадського, що багатократно загострило антишовіністську риторику вченого.

Закінчивши університет у Петербурзі з науковим ступенем кандидата наук, Вернадський залишається в університеті для подальшого отримання професорського звання. Під час практичних занять з природознавства вчений відвідує Україну, а також бере участь в діяльності одного з петербурзьких дискусійних гуртків.

У період першої російської революції Вернадський працював в Москві і був уже відомим науковим діячем. Одночасно з науковою роботою добре відомі владі були погляди вченого, який не соромився відкрито висловлюватися на підтримку демократії та свободи думок у всіх її проявах. Імперському керівництву громадська діяльність Вернадського дуже не подобалася. В знак протесту проти тотального контролю влади над науковим середовищем він переїжджає до Петербурга, де продовжує діяльність наукову і політичну.

 Подальший хід революційних подій приводить вченого до роботи в Тимчасовому уряді. Однак навіть після Жовтневого перевороту від своєї позиції Вернадський не відмовляється. У числі інших він підписує звернення, в тексті якого декларувався намір покласти край насильству. За наказом Сталіна і Леніна підписанти звернення стали об’єктами переслідування.

Для уникнення сумної долі Вернадський переїжджає в Полтаву. Після приходу до влади гетьмана Скоропадського і проголошення незалежної Української держави вченого запрошують до Києва. В українській столиці за допомогою ряду інших наукових діячів Вернадський засновує Українську Академію наук.  Вчений також організовує першу Національну наукову бібліотеку, яка зараз носить його ім’я.

Коли стало ясно, що більшовицька окупація неминуча, академік їде в Крим, де обіймає посаду ректора Таврійського університету, потім названого на честь Вернадського. Історики свідчать, що у Вернадського була можливість без зайвого клопоту виїхати в Лондон або Сербію, де навіть російські дипломи визнавалися, але вчений цього не зробив. Як одне з пояснень вказують історичні джерела стан здоров’я Вернадського на той час. Висипний тиф ледь не позбавив академіка життя, але передчасної смерті йому вдалося уникнути.

Разом з тим таланти Вернадського як педагога сформувалися задовго до початку революційних подій. Після закінчення університету у 1885 році вчений залишився працювати в Московському університеті хранителем у мінералогічному кабінеті. У цей період він активно працює над вивченням мінералогії, кристалографії і в інших сумісних областях знань. Навесні 1888 року по університетському скеруванню молодий дослідник їде на стажування за кордон. Протягом двох років Вернадський відвідує Німеччину, Францію, Австрію та Італію, де працює в різних наукових установах.

Після завершення іноземного стажування Вернадський призначається керівником кафедри мінералогії на фізико-математичному факультеті Московського університету. У 1891 році вчений стає приват-доцентом в цьому ж університеті, ще через 6 років успішно захищає докторську дисертацію. У віці 35 років Вернадський став професором мінералогії та кристалографії. Саме в цей період фіксується інтенсивна наукова діяльність Вернадського.

Досліджуючи принципи генетичної мінералогії, вчений приходить до висновку про необхідність створення нової науки, названої ним геохімією. Вернадський досліджує ґрунт на території Лівобережної України, на Уралі, в Криму та Польщі.

Люди, які особисто знали Вернадського, запевняють, що дуже шанобливо ставився вчений до Полтавщини. У цій області він вивчав ґрунт в складі ґрунтознавчої експедиції, якою керував його учитель і наставник Василь Докучаєв. Під час першої експедиції стали очевидними багатогранність його наукових інтересів і організаторські здібності. Крім безпосереднього вивчення ґрунту, Вернадський цікавився питанням геологічної будови місцевості. За час експедиції академік склав карту розташування стародавніх могил-курганів, розкиданих по степу.

У числі інших вчених, які брали участь в експедиції, Вернадський склав карту ґрунтів у Полтавській губернії під керівництвом Докучаєва. Крім того, молодий вчений виявив стоянку первісних людей періоду палеоліту біля містечка Гінці. Про знахідку Вернадський розповів в тексті публікації, яка Докучаєвим визнана дуже важливою для науки.

Примітно, що під час роботи в Москві і Санкт-Петербурзі Вернадський практично щорічно їздив за кордон. Проте протягом майже 30 років, починаючи з 1889 року, він обов’язково деяку частину літа проводив разом з сім’єю в Полтаві. У 1913 році для відпочинку сім’я академіка використовувала заміський будинок біля Шишаків на території Полтавської губернії.

Після повернення в Петроград у 1921 році Вернадський обіймає посаду директора Радієвого інституту. Протягом часового проміжку з 1922 по 1926 рік за запрошення колег вчений гостює у Франції, де серед іншого читає лекції з біохімії в Сорбонні. Після повернення до Ленінграда вчений опублікує монографію «Біосфера», «Нарис з геохімії», стає засновником відділення живої речовини в Академії наук СРСР. Також в цей період академік організовує і очолює комісію з вивчення важкої води. Після переїзду в Москву у 1935 році Вернадський бере участь в організації цілої низки комісій, займається дослідженням життя в космосі.

У воєнні роки знаменитий вчений евакуюється в Борове на території Кокшетауської області. Останню наукову працю академік видав у 1944 році, називалася вона «Кілька слів про ноосферу». В цілому різнопланова творча спадщина Вернадського є цікавим для дослідження матеріалом. Особливе місце в науковій діяльності вченого займала кристалографія і мінералогія. На зорі мінералогії академік визначив головні завдання цієї науки, в числі яких тема дослідження генези мінералів.

Крім наукових праць, Вернадський писав також філософські твори. Згодом потенціал, закладений в філософії вченого, тільки посилюється як джерело думки, яка віддячує людству в цілому своїм добром. В першу чергу Вернадський вірив у безсмертя особистості. За прикладом свого батька академік називав себе пантеїстом, оскільки вірив у божественне походження всього земного.

Цікаві факти

У роду Вернадських дуже глибоке коріння в українській історії. В роки визвольної війни 1648-1654 років предок вченого, тоді відомий як козак на ім’я Верна, бився на боці Богдана Хмельницького, діти його служили козацькими старшинами. Прадід Василь за вірну службу отримав дворянство, з тих пір рід носить ім’я Вернадських.

Батько, Іван Васильович Вернадський, народився в Києві, у віці 28 років він став професором статистики і політекономії, викладав в університетах Москви і Києва, автор першого підручника з історії політекономії.

Дядько матері Микола Гулак був кандидатом наук в галузі правознавства і належав до числа засновників Кирило-Мефодіївського братства. І Микола Гулак, і Іван Вернадський були знайомі з Шевченком і Максимовичем.

Володимир Вернадський вів щоденник протягом 68 років, із записів можна дізнатися дуже багато цікавого про роздуми вченого, його оцінку сучасності і подій з історії країни і людства в цілому.

Відповідно до однієї з думок, створення вчення про ноосферу не є досягненням Вернадського. Вперше цей термін запропонований французькими вченими Е. ле Руа і Т. Де Шарденом, але теорія досі так і не створена. Але немає сумніву в тому, що праці Вернадського сприяли збільшенню міграції біогенної четвертої форми, безпосередньо пов’язаної зі свідомою діяльністю людини протягом ХХ століття. Праці академіка змусили людство всерйоз розмірковувати над механізмом соціального контролю за ядерним потенціалом.

У 1885 році вчений зустрічається з Наталією Єгорівною Старицькою, людиною, близькою по духу і з такими ж інтересами. Глибока взаємна повага і дружні почуття незабаром переросли в любов. Вінчання молодої пари відбулося у вересні 1886 року. У родині Старицьких Вернадського зустріли з теплом і приязню. На наступний рік після вінчання у пари народжується син, названий Георгієм, ще через рік сім’я поповнюється дочкою Ніною (працювала лікарем-психіатром).

Нескінченно віддані один одному Вернадські прожили разом 56 років. Збереглося листування між подружжям, яка складається з тисячі листів.

Син Володимира Вернадського Георгій (Джордж) науці також добре відомий як російський і американський історик, правознавець, спеціалізувався на історії Русі і Росії, вивчав історію татаро-монголів, працював в ряді європейських вишів, помер у 1973 році в Нью-Гейвене (штат Коннектикут, США).

Із щоденникових записів також можна дізнатися, що деякі властивості свідомості вченого лякали його самого. Він пише, що уві сні і наяву іноді міг спілкуватися з близькими людьми, яких на той час не було поруч, але бачив їх Вернадський напрочуд чітко. Природи цієї особливості своєї свідомості вчений не розумів, тому вважав за краще заглушити її ще в ранньому дитинстві. Тим не менш дивовижна властивість іноді поверталася до Вернадського, переважно в кризових ситуаціях.

В період перебування на межі життя і смерті (коли він захворів на тиф) вченому привиділося, як кадри з кінохроніки, все його майбутнє, з днем смерті включно.

У 1943 році у вченого виникло відчуття близького завершення його життя, тому Вернадський береться за підбиття підсумків. Максимум уваги він приділяє написанню хроніки життя, історії виникнення і подальшого розвитку ідей.

Третього лютого 1944 року помирає дружина академіка Наталя Єгорівна, Вернадський продовжує працювати над підсумками.

24 грудня 1944 року зроблений останній запис у щоденнику вченого, наступного ранку у нього стався інсульт. Підтвердилися найстрашніші побоювання, і після інсульту у Вернадського відібрало мову, як і у батька, чого він боявся завжди. 6 січня 1945 року Володимир Іванович помер, похований на Новодівичому кладовищі в Москві.

Перед смертю Вернадський передав до Академії наук України свої спогади. У тексті записів серед іншого значиться: «Я вірю у велике майбутнє України і Української Академії наук».

Дуже багато творів Вернадського за життя вченого не публікувалося в повному обсязі. Деякі праці вперше опубліковані тільки в 90-х роках минулого століття, над розвитком ідей вченого послідовники працюють і досі. Думки Вернадського і зараз зберігають практичну важливість, оскільки стали науковим одкровенням, зрозуміти які людство змогло тільки через десятки років.

Підготував Олексій РИБІНОВИЧ