Життя прожити – не поле перейти

Головна, Новини

Микола Якович Власенко, житель Раденка (колишнього Поліського району), що в шести кілометрах  від кордону з Білорусією, та зоною відчуження, 30 грудня  святкував свій сторічний день народження.

     Народився Микола Якович в с .Мартиновичі  Поліського району. Проживала сім’я на хуторі за річкою Уж в урочищі  Святе. Батьки мали стадо овечок, п’ятеро корів, коня, пару волів – малий Микола кожен день пас овечок.

         У 1933  році  за відмову вступити до колгоспу батьки  були розкуркулені, позбавлені  всіляких засобів для проживання.  Сім’я переїхала до села Лелів Чорнобильського району, там  був на той час радгосп і Микола знову пас худобу, але цього разу вже радгоспну.  Багато вчитися не довелося – вся його наука – це чотири класи, які він закінчив в Мартиновичах. У пошуках кращої долі сім’я переїздила із села до села, Микола працював  то пастухом,  то на різних роботах.

           У грудні 1940 року був призваний до лав Червоної армії. Війна застала його біля литовського міста Каунас. У 1941 році там йшли тяжкі бої і Микола Власенко потрапляє в полон в табір Фаренгольц біля Гамбурга. Із полону бранців визволили американці. Але після доля принесла нові випробування,  він на лісоповалі у Свердловській області.

            І лише влітку 1946 року знову поселився в рідних Мартиновичах. Знову працював на різних  роботах у колгоспі. Йшли роки, десятиліття мирної, спокійної праці. І тут наче грім серед ясного неба, аварія на Чорнобильській АЕС  і знову доля розлучає Миколу Яковича з рідним Поліссям. У 1993 році сім’ю  переселяють  із радіоактивно забрудненої зони до  Полтавської області. Але не зміг довго жити син Полісся в іншій стороні, нехай і  квітучій Полтавщині – він переїжджає  в село Радинку Поліського району, де проживає і нині.

Життя прожити – не поле перейти,  говорить народна мудрість. Не уявляв собі Микола Якович життя без рідного Полісся, де народився, зустрів своє кохання, виростив двох синів Василя та Григорія.

           Син Григорій Миколайович працює секретарем Поліської  об’єднаної територіальної громади і часто спілкується із своїм славним батьком, який має державні  нагороди.  Але найвища нагорода для Миколи Яковича – це повага односельців за його роботящі руки, добре серце і велику любов до своєї малої Батьківщини – Полісся.

         Поздоровити  ювіляра  з  100-річчям завітали гості:  Андрій Лещенко, голова Поліської райдержадміністрації, Таміла Орел, голова Вишгородської  районної ради ветеранів, до якої ввійшла організація ветеранів  Поліської ОТГ, помічник   народного депутата Андрій Данилюк, Лариса  Крадожон, помічник депутата Київської обласної ради  Романа Буковського, які привітали шановного Миколу Яковича та побажали йому міцного здоров’я  й активного  довголіття.

Інф. Вишгородської  районної ради ветеранів